Мирослава Русава - Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава

– Невже тебе щось здивувало?

У мене виникло закономірне питання: невже це так видно?

– Він нічого не спитав – приголомшено простягла я.

– Йому й не треба – знизав плечима юнак, самовдоволено посміхаючись.

– Ну а якщо я справді шпигунка? Може, у мене погані наміри! – не могла не заперечити я.

Така безтурботність просто приголомшувала. Адже якщо він нарівні з гетьманом може видавати дозвіл на перебування на острові людей, чи це не означає, що йому довіряють?

Покладають велику відповідальність?

– Ти просто не можеш бути шпигункою, – хмикнув Сірошкур.

– Чому? – навіть образилася я.

– Та тому що ти про нас, втім, як і про себе нічого не знаєш – клацнув Тихомир мене по носі – така наївна дитина навіть брехати не вміє – знизав він плечима.

– Не правда – надулася я, дивлячись з-під чола на широку м'язисту спину воїна.

Кінець pov Алана

Запорізька січ, кабінет ради

У кімнату з важливим виглядом пройшов волхв, і, скинувши шаблю на стілець, озвався:

– Ну? – грізно поцікавився він, насупившись – що у вас трапилося?

– А я щось не зрозумів – критично оглянув юнака осавул – а троє з скриньки, тобто слідчі де?

– А навіщо вони тобі? – прикинувся наївним і необізнаним Дмитро.

– Але ж я попросив тебе! – заволав воїн.

– Вони самі собі господарі – знизав плечима сіроволосий хлопець.

– Попрошу заспокоїтись – увійшла до кабінету гетьман у супроводі трьох амазонок – Дмитро – кивнула вона на знак вітання – як доїхали?

– Нормально – трохи розгублено відгукнувся волхв, не втративши при цьому поважного тону – невже вам дійсно потрібна допомога слідчих?

Зітхнувши, дівчина задумливо почухала носа.

– Ми не повідомили тобі всієї ситуації – втомлено простягла вона – ці дані не для паперу... Тиждень тому, на головній площі стався вибух. Постраждали сім куренів, арсенал, разом із кузнею та два старшинські будинки. Сьогодні ще плюс до всього додалося отруєння цілого складу… За тиждень до вибуху нам надходили листи загрозливого характеру. Від сусідів.

У нас, звісно, ​​є підозра, проте немає доказів. Тут близько сотні постраждалих, десяток убитих... Ми просто не встигаємо вирішувати всі проблеми, що надходять – поникла хранителька гетьманської булави.

– Тобто нам потрібен чистий, не замилений погляд, який допоможе знайти заковирки, що виведуть нас до причин того, що сталося? – уточнив головний волхв.

– В точку! Тоді в нас більше часу залишиться для розгрібання тих завалів і на лікування бідолах – подала голос ватажок амазонок.

– Але чому тоді не підключити до суспільно-корисних робіт у вашу... Як її? Алану, так? – наткнувся Дмитро поглядом на вручений, на його великий подив не кимось, а саме Сірошкуром документ, що досі лежав у його руці – у неї аналітичний склад розуму. Дівчинка у всьому шукає логіку, та й помічає трохи більше за інших, через вік... та й раніше була детективом, хоч і неясно це пам'ятає.

– Невже тобі погляду вистачило для того, щоб розпізнати все це? – вразилася Леся –  рудоволоса амазонка.

– Навіть за кольором аури можна зробити подібні висновки – безпристрасно хмикнула дівчина в бойовому забарвленні, яка була оракулом, жалкуючи про те, що її віласна магія на острові не працює.

– Ну, а що ти скажеш, Соломія? – зиркнула Агафія на кароволосу.

– Ти справді вважаєш, що вона впорається з цією справою? – уточнила гетьман у Дмитра.

– Особисто я вважаю, що спробувати варто – знизав плечима юнак.

 – Чур, я піду просити-умовляти! – заверещало, як завжди життєрадісне дівчисько, чиє волосся відливало проблисками полум’я.

- Леся! - поморщилася оракул затисуаючи вуха.

- Вибач - сором'язливо всміхнулася дівчина.