Діана Козловська - Сьома команда, Діана Козловська

Лишенько! Всі дивляться на нас! Знову це безглузде непорозуміння! Якщо плітки дійдуть до Хінати — можна пакувати речі та тікати з табору! Якого біса він так поводиться на людях? Це настільки бентежить, що аж у голові паморочиться!

Ми виходимо з бібліотеки, швидко крокуючи стежкою, яка веде з лісу до зони дозвілля та котеджів. Наруто мовчки чухає потилицю, напевно, відчуваючи що скоїв дурницю, адже це легко прочитати на його обличчі.

— Чому поводишся настільки дивно? — з обуренням питаю я, навіть не дивлячись на хлопця. — Тепер усі вважатимуть, що ми з тобою фліртували одне з одним! Це знову спровокує безглузді плітки!

Я продовжую йти, боячись, що хтось з зівак піде за нами слідом. Та Наруто несподівано зупиняє мене, хапаючи за передпліччя.

— Чому тебе непокоїть, що подумають інші? Через мене в тебе не буде проблем, адже я не маю гарему фанаток, які пхають свого носа в чужі справи! — він зазирає мені в очі, наполегливо чекаючи моєї відповіді.

Це тільки ти такої думки про себе, хлопче! Однієї Хінати більш ніж достатньо! Я важко зітхаю, здіймаючи брови. Я не можу розповісти йому правду, але мушу принаймні спробувати позначити кордони.

— Тому, що ці плітки матимуть для мене певні наслідки, — спокійно відповідаю я, відчуваючи як його рука сильніше стискає моє передпліччя.

Наруто вже хоче продовжити свій допит, коли нас окликає знайомий голос, і ми помічаємо Саске, який прямує до нас. Після активної гри він геть спітнілий та дещо виснажений, проте, мене дивує наскільки йому пасує спортивна форма. Оголені м’язи грають від нещодавнього навантаження, і я ловлю себе на думці, що задивляюся на нього. Наруто притягує мене до себе ближче й нарешті відпускає мою руку.

— Хіба гра вже закінчилася? — незадоволено белькоче Наруто, напружуючись через появу друга.

Ми не бачилися цілий тиждень, але варто нам зустрітися, як знову починається вистава! Опускаючи очі, я пригадую слова вчителя, які тепер здаються мені цілком зрозумілими. Якщо спершу я сприймала все в теорії, довіряючи думці сенсея через його вік та досвід, то зараз я бачу, що він має рацію. Хлопці поводяться надто напружено, коли я поруч! Сварки, які здавалися мені безглуздими та дещо жартівливими, наразі бачаться серйозною перепоною до нашої мети!

— Перерва, — спокійно відповідає Учіха, підходячи до нас ближче. — Що ви тут робите? Я здивувався, коли не помітив тебе серед глядачів. Не захотів грати, так ще й Сакурі заважаєш?

— Нікому я не заважаю! — гарчить Узумакі, рушаючи вперед. — Як раз збирався долучитися до гри!

Він навмисно чіпляє плечем Саске, продовжуючи йти вперед, а той лише закочує очі на зухвалу поведінку друга. Учіха дивиться на мене, не розуміючи чому я виглядаю такою засмученою. Його погляд здається мені стурбованим, проте, Саске набагато стриманіший за Наруто, аби перетинати межі задля власної примхи.

— Він зробив щось не так? — запитує Учіха, роздивляючись моє обличчя. — Чому ти не в бібліотеці?

Какаші має рацію. Мені потрібно прийняти остаточне рішення. Я вагаюся лише через те, що боюся самотності. Я розумію, почуття хлопців можуть охолонути лише на відстані. Вони не закохані в мене, проте, відчувають якусь прив’язаність або зацікавленість. Якщо я відокремлюся від них, рано чи пізно їм стане байдуже! Лише тоді я знову зможу стати частиною сьомої команди, однак, довга відстань між нами може також зробити мене чужою для них. Весь цей час я шукала інші шляхи розв’язання цієї проблеми та не змогла нічого вигадати.

— Все добре, не хвилюйся, — усміхаюся я, — мені закортіло подивитися як ви граєте, тому вирішила трохи відпочити від книжок.

Саске усміхається мені у відповідь, чухаючи носа, аби приховати ніяковіння. Раніше я б неодмінно сприйняла це за щось дивне та миле, проте, зараз реакція хлопця робить мене ще більш сумною.

— Тоді я гратиму ще краще! — зухвало каже він. — Ходімо, перерва скоро закінчиться.

Я ввічливо усміхаюся, все більше переконуючись в тому, що мій вибір зробить краще всім, окрім мене. Та я маю зробити це заради чогось більш важливого, ніж мої егоїстичні бажання. Самотність завжди була моїм єдиним другом, то чому тепер мені настільки важко?

Ми йдемо на майданчик, де зібралася купа глядачів з інших команд. Хлопці з альянсу розминаються, балакаючи один з одним, а дівчата-вболівальниці шепочуться між собою, розглядаючи їх у спортивних формах. Хіната стоїть поруч з Іно, мовчки схрестивши руки на грудях. Вона спостерігає як Наруто знімає свою кофтину, залишаючись в чорній приталеній майці, яка підкреслює його спортивне тіло. Хлопець розминає м’язи перед грою, а Х’юга не зводить з нього закоханих очей. Інші дівчата оживляються, коли на майданчику з’являється Учіха. Він віддає свою кофтину мені, біжучи до своєї команди. Я ціпенію від незадоволених поглядів вболівальниць, які пропалюють у мені дірки через увагу їхнього кумира. Мені кортить викинути цю кляту кофтину якомога далі від себе, аби припинити все це! Від гнітючих думок та ненависті фанаток хлопців я починаю ледве помітно тремтіти, стримуючи сльози. Чому не можна просто дружити?! Чому я повинна закривати очі на власні бажання, ставлячи чужі погляди вище за свої?! Мені кортить заволати на весь майданчик та зірвати лють, яка досягла межі, але все що я можу — понурити погляд та стати осторонь інших, приймаючи свою долю як щось належне.

— Дивись лише на мене, — несподівано чиясь рука торкається моєї голови, і я підводжу погляд на усміхнене обличчя Сасорі, який щиро усміхається мені. — Я змушу тебе закохатися в мене своєю грою!

Останню фразу він шепоче мені на вухо, неприпустимо скорочуючи між нами відстань. Шокованим поглядом я спостерігаю за тим, як він віддаляється від мене до своєї команди, яка гратиме проти збитих з пантелику Наруто та Саске. Хлопці за мить стають такими серйозними та розлюченими, що навіть повітря іскриться довкола них. Та все, про що я ладна думати — це слова хлопця, які змусили моє серце вистрибувати з грудей. Невже він говорить щиро? Я стискаю в руках гумовий м’ячик Какаші, й дивлюся на рудоволосого хлопця, який радісно усміхається мені, привітно махаючи рукою.