Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева

- Ти маєш повернутися додому, - вимовила.

- Я не можу, - заперечив Дейн.

- Не можеш?

- І не хочу.

 Я спробувала пояснити йому, що нас чекає попереду.

- Дейне. Ти ж розумієш, що наше становище зараз... Залишатися з нами занадто небезпечно.

- Колись було інакше?

- Ми з Ейденом тепер частина сім’ї вампірів. Вони... Ти познайомився з Міном. І ти бачиш, що він не боїться сонячного світла.

- О, так. Я помітив.

 Дейн хмикнув, провівши ззаду долонею по своїй шиї і хитнув головою.

- Мені обіцяли, - продовжила, - що тобі не заподіють шкоди, що ти зможеш повернутися додому, якщо...

- Триматиму язик за зубами?

- Але я боюся, що Амбер – вона в певному сенсі мати сім’ї – не дозволить тобі піти.

- От і добре.

- Ти не розумієш...

- Я розумію. Я занадто багато знаю про вас. І можу дізнатися ще більше. Мелані – не єдиний народжений вампір?

 Дейн допитливо дивився на мене, а я навіть здригнулася, почувши його запитання.

- Неважко здогадатися. Якщо ти... Якщо такі, як ви з Ейденом можуть...

- Замовкни.

- Вони інші вампіри. Сильніші й не бояться сонячного світла...

- Дейне, - перервала я його, немов прагнучи захистити від непотрібних умовиводів і здогадок.

- Отже, - заявив він, - я залишаюся. Я не боюся цю Амбер. У що б ви з Ейденом не вляпалися, я з вами в одному човні.

 Я уважно вдивлялася в його таке знайоме й водночас чуже обличчя. Він справді виріс. Усе, що Дейн говорив, його голос і тон були впевненими й рішучими, але не просто по-дитячому впертими. Переді мною дорослий хлопець, чоловік. Мені навіть здавалося, що він тепер старший за мене.

- На нас чекає поїздка до Праги, - проговорила, все ще намагаючись зупинити хлопця.

- Чудово. Я вже давно повнолітній. І в мене є закордонний паспорт.

 Дейн такий упертий. Але як я можу йому сказати, що, якщо він залишиться, йому вже не дозволять піти? І, хто знає, можливо, буквально не відпустять.

- Ти ж знаєш, що я можу тебе змусити, - вимовила якомога суворіше.

- Не можеш.

 Я невдоволено і сердито глянула на Дейна.

- Я маю шукати Меллі. Ми граємо в хованки.

 Я з шумом видихнула. Він зовсім не змінився.