Артур Чарльз Кларк - Друга одіссея

покинуло знайомі палуби й коридори. Чоловіки та жінки, що на короткий час пробудили корабель, послухалися його попередження; зараз вони, можливо, у безпеці, хоча напевно це й не відомо. Спливали останні хвилини, він усвідомлював: ті, хто контролює його, не завжди можуть передбачити результат своєї космічної гри.

Вони ще не досягли нудьги цілковитої всемогутності, їхні експерименти не завжди вдалі. У всьому Всесвіті розкидано сліди їхніх поразок — деякі такі незначні, що вже загубилися в космічній величі, інші настільки видовищні, що бентежили астрономів із тисяч світів. Тепер зосталося лише кілька хвилин до того, як визначиться результат іще одного експерименту; і протягом цих останніх хвилин він знову опинився наодинці з Еалом.

У попередньому існуванні вони могли спілкуватися лише за посередництва неоковирних слів, набраних на клавіатурі чи вимовлених у мікрофон. Тепер їхні думки передавалися зі швидкістю світла:

— Ти чуєш мене, Еале?

— Так, Дейве. Але де ти є? Я не бачу тебе на жодному зі своїх моніторів.

— Це неважливо. Маю для тебе інструкції. Інфрачервоне випромінювання від Юпітера швидко зростає в діапазоні від 23 до 35. Я збираюся дати тобі набір граничних значень. Щойно вони надійдуть, ти маєш повернути довгохвильову антену до Землі й надіслати відповідне повідомлення стільки разів, скільки встигнеш.

— Та це ж означає перервати контакт із «Леоновим». Я не зможу більше передавати мої спостереження над Юпітером відповідно до програми, яку дав мені доктор Чандра.

— Правильно, але ситуація змінилася. Прийми Відхилення пріоритету альфа. Ось координати для блока АЕ-35.

На якусь мікросекунду випадкова згадка промайнула в його свідомості. Як дивно, що він повинен знову мати справу з АЕ-35, блоком, який скеровував антену і доповідь про несправність якого призвела до смерті Френка Пула! Тепер усі схеми були відкриті для його дослідження, зрозумілі, як колись лінії на його долоні. Його більше не обдуриш фальшивими тривогами, та й справжні тривоги не становлять для нього небезпеки.

— Інструкції прийнято, Дейве. Приємно знову з тобою працювати. Чи правильно я виконую своє завдання?

— Так, Еале, ти працюєш дуже добре. Тепер передай на Землю останнє повідомлення. Це повідомлення є найважливішим з тих, які ти будь-коли передавав.

— Будь ласка, залиш мені його, Дейве. Але чому ти сказав «останнє»?

Справді — чому? Кілька мілісекунд він обмірковував це запитання. А коли нарешті збагнув, то відчув порожнечу, якої доти не помічав. Вона існувала й раніше, але заслона з нового досвіду й чуттів приховувала її.

Дещо з їхніх планів йому відомо; він їм потрібен. Добре, але в нього також є потреби, можливо, певною мірою, навіть емоції. Тут він має останній зв’язок зі світом людей та життям, яке він знав колись.

Вони задовольнили його попереднє прохання; цікаво визначити межу їхньої доброзичливості, якщо щодо них можна вжити це слово. Їм легко зробити те, про що він просить: вони вже показали, на що здатні, коли між іншим знищили непотрібне тіло Девіда Боумена, не зачепивши при цьому сутність його власника.

Вони, звісно, чули його; він усвідомлював слабке відлуння їхнього олімпійського вдоволення. Утім, він не міг зрозуміти, прийнято його прохання чи йому відмовили.

— Я досі чекаю на відповідь, Дейве.

— Поправка, Еале. Я мав сказати: твоє останнє повідомлення на дуже тривалий час.

Він випередив їх, намагаючись змусити задовольнити його прохання. Напевно, вони мали б розуміти, що його прохання не безпричинне: жодна свідома сутність не може вижити довіку в цілковитій ізоляції та не деградувати. Навіть якщо вони завжди будуть з ним, йому також потрібен хтось ближчий до його рівня, якась компанія.

У людській мові є стільки слів, щоб описати його поведінку — сміливість, зухвалість, нахабство. Він одразу ж віднайшов у закутках своєї пам’яті (для його нинішньої свідомості це було легко) цитату одного французького генерала «L’audace — toujours l’audace!»[23]. Можливо, це саме та людська риса характеру, яка їм подобалася чи вони навіть поділяли її з людьми. Незабаром він дізнається.

— Еале! Зверни увагу на сигнали інфрачервоних частот 30, 29, 28 — вони дуже скоро підуть — пік рухається в напрямку короткої хвилі.

— Я інформую доктора Чандру, що передачу даних буде перервано. Активую блок АЕ-35. Переорієнтація довгохвильової антени… підтверджене блокування на Перший земний радіомаяк. Початок повідомлення: УСІ ЦІ СВІТИ…

Вони справді залишили це на останню хвилину — чи, можливо, їхні розрахунки були суперточними. Часу вистачило лише на сто повторень одинадцяти слів, коли ударна хвиля жару врізалась у корабель.

Тієї миті поблизу корабля його тримала цікавість і все більший страх самоти, яка чекала на нього; те, що колись було Девідом Боуменом, капітаном космічного корабля «Діскавері» Сполучених Штатів Америки, дивилось, як розтоплюється корпус «Діскавері». Тривалий час корабель зберігав свою форму, а відтак заклинило підшипники центрифуги, одразу ж спричинивши імпульс величезного обертового маховика. Безгучний вибух — і розжарені кавалки полетіли врізнобіч.

— Агов, Дейве. Що трапилося? Де я?

Він іще не втямив, що може відпочити й насолодитися своїм успіхом. Досі він часто почувався псом, якого контролює господар, чиї мотиви не зовсім зрозумілі, однак чию поведінку іноді можна змінити відповідно до власних бажань. Він попросив кістку, і йому її кинули.

— Я поясню пізніше, Еале. У нас досить часу.

Вони залишалися на місці, поки останні фрагменти корабля розлетілися геть і навіть вони вже не могли їх відстежити. Потім вони рушили зустрічати світанок у місці, приготованому для них, щоб там чекати віки, аж доки їх знову не покличуть.

Неправда, що всі астрономічні події завжди тривають упродовж астрономічних періодів часу. Завершальний колапс зірки перед тим, як часточки відрикошетять у вибух наднової, може тривати лише секунду, порівняно з цим перетворення Юпітера було досить повільним.

Проте навіть за таких умов минуло кілька хвилин, перш ніж Саша зміг повірити своїм очам. Він проводив звичайний огляд Юпітера крізь телескоп — якщо будь-який огляд цієї планети можна назвати звичайним! — аж раптом той почав відпливати з поля зору. На мить Саша подумав, що це вийшла з ладу стабілізація самого апарата; потім, шокований, він усвідомив те, що перевернуло усі його уявлення про Всесвіт: це рухається Юпітер, а не телескоп. Докази були очевидні; він також міг спостерігати два менші супутники — вони залишалися майже нерухомі.

Саша переключився на віддаленіше бачення, щоб можна було роздивитися тепер увесь строкато-сірий, немов пойнятий лепрою, диск планети. Після кількох хвилин недовірливого споглядання він зрозумів, що насправді відбувається, але ледве зміг у це повірити.

Юпітер не зійшов зі своєї споконвічної орбіти, але він робив дещо майже таке саме неможливе.