Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

Аргіно, допоможи мені, бідосі! Акрідено, не залиш мене! Рокнесгер, не відвернися! Шкода, що медальйон віддала Герці! Він би допоміг!

Не встигла я домолитися богині удачі, як єдиноріг зупинився і злетів на диби. Яарн тінню зісковзнув із нього, я ж залишилася висіти. До нього підбігла темна ельфійка і пристрасно пригорнулася усім худим тілом, немов той не по шкури нещасних фрімпслів їздив, а на війну.

Дивно, жителі Ситова, як і Курчавого, складали легенди про красу темних ельфійок. У цієї від краси лише гостренькі вушка. Попелясте коротке волосся стирчить урізнобіч, мов у скаженого їжака. Сама довга й худа як голобля. Кістлява дупа обтягнута шкіряними штанами. Чоботи високі, як і в Яарна. Дивна сорочка з дивної тканини щільно облягала її сухопару фігуру. Тьху! Ні за що й оком зачепитися! Брехали мужики, що темні ельфійки красиві як зоряна ніч! Виберуся, обов’язково розповім у таверні, які вони насправді!

Ельфійка повернулася до мене обличчям. Треба ж, очі фіалкові великі, немов два морських латаття! Але й вони не рятували темну. Широкий плаский ніс із вивернутими ніздрями робив її схожою на жабу. Груди запалі, немов хронічно хвора на сухотку. Блідо-сіре обличчя вкрите такими самими рунами, як і в супутників Яарна. Рот маленький, а щільно стиснуті губи нагадували брудний шнурок. Фу! Ну й смак у найманця!

Побратими Яарна, не церемонячись, скинули нас із Кхиброю з єдинорогів у пил. Отакої, зуб я таки собі вибила! Я сплюнула в куряву верхній бічний зуб, біль різонув щоку. Я спробувала втертися рукавом. Нічого не вийшло. Проклята сітка впилася в мене так, що біль хвилею розійшовся по тілу, і мене підкинуло на місці.

– Це ще що? – підняла татуйовані брови темна і принюхалася. – Фе! Від неї тхне як від фрімпслів.

Ельфійка зміряла очима фігури найманців.

– Чи це вона від шкур так провонялася?

– Тролиця стверджує, що ця мідноволоса – її рабиня. Якщо це так, то, може, вона жила з фрімпслями? Тоді не дивно, що від неї тхне як від смітника. Гей, Яарне, може, варто відмити цих двох? – лисий дроу розтягнув губи у посмішці.

– Думаєш, допоможе? – засміявся одноокий, і легко ухилився від обіймів худорлявої. – Віднеси Іоту шкури, Бінхі́нрі, – він відстебнув гак і кинув поруч зі мною шкури нещасного народця.

Мене одразу знудило жовчю.

– Ти ба, яка ніжна, – пирхнула Бінхінрі, немов пушинку, піднімаючи з землі гак і закидаючи собі на спину.

По моєму обличчю мазнула мертва холодна долонька фрімпсля. Мене знов знудило.

– Може, вона хвора? – темна підняла довгими кістлявими пальцями моє підборіддя і спробувала зазирнути в очі, точніше, в одне око, але я, не приховуючи огиди, вирвалася і впала обличчям у пил. Сітка одразу розрізала шкіру на плечі. Я стиснула зуби, щоб не заволати від різкого болю.

Худа схопила мене за волосся і дала ляпаса. А в гадини важка рука.

– Агов, легше, – м’яко сказав одноокий. – Мені вона потрібна живою.

Темна пирхнула і, забравши здобич Ійянги і Джеелда, пішла. Я спробувала покрутити головою навсібіч, щоби роздивитися місце, де перебуваємо, але нічого не виходило – клята магічна сітка впивалася все глибше й глибше. Я відчула, як тріснули розпухлі губи, і кров побігла по підборіддю. Одноокий глянув на нас і, щось шепнувши, звільнив від проклятої сітки. Я знову впала обличчям в теплу куряву і рани занили. Раптово хтось боляче потягнув за волосся вгору. Ах, ти ж!..

– А-а-а-а! – сили терпіти більше не було.

– Ой! – скрикнув дзвінкий дівочий голосок. – Воно живе? – продовжувала дивуватися дівчисько.

– Сама ти «воно»! – злобно видихнула я і втупилася на невисоку худеньку ельфійку з лляним волоссям і настороженим поглядом яскраво-синіх очей. Її блідо-сіра шкіра була ніжною, але вже прикрашена дивним татуюванням: на голій щиколотці був набитий стриж. Та не простий, а з дивним хвостом у вигляді двох клинків. Я вирячилася на неї.

Подруга, звільнена від сітки, розтирала руки й ноги, а потім... з усієї дурі вдарила мені ногою під ребра, я задихнулася від болю. На неї з кулачками накинулася ельфійська дівчинка.

– Воно моє!.. – заверещала вона. – Не смій її бити!

– Тварюка!.. – прошипіла Кхибра, легенько відштовхуючи ельфієчку. – Через тебе я потрапила в халепу! Казав мені тато не брати тебе з собою, що тільки неприємностей знайду на свою дупу. І ось вони! Треба було відразу вбити!

Я хапала повітря ротом, немов сирена, що довго перебувала без води. Боляче! Як боляче! Ще серія коротких ударів кулаками. Я дивилася в безпристрасне обличчя Кхибри і тихо очамрівала: скільки ж талантів приховано в моїй подрузі! Так майстерно брехати не кожен зможе! Я зігнулася навпіл і розпласталася на дорозі. Зуби клацнули, у роті стало солоно, в’язко й гидко. Я сплюнула кров, що змішалася зі слиною і пилом, і спробувала встати. Але в мене нічого не вийшло. Зате кофточка, яка й так латка на латці – стала тепер майже безрукавкою. Головне, втримати рукави. Не варто показувати своє перемотане зап’ястя темним. Побачать браслет – відберуть.

За моїм побиттям, з цікавістю спостерігали найманці, цокаючи язиками. До Яарна і його побратимів підійшли ще кілька жінок. Одна така ж худа, як та, що пішла зі шкурами фрімпслів, а друга трохи більша. Я підняла голову, щоб розгледіти її, і завмерла – однієї цицьки у темної не було. На її місці – лише широка масивна пряжка, що щільно тримала ремінь, на якому було пристебнуто довгий вузький клинок.