Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

Вона з презирством глянула на мене, потім, з цікавістю на Кхибру і, відкинувши назад довге чорне пасмо чубчика, поцокала язиком. Викрикнула щось своєю мовою, ніби ворона каркнула. Темні засміялися. Одноокий наблизився до мене, а я інстинктивно закрилася руками.

Він легенько підійняв мене, струснув, однією рукою обмацав ребра, ледь торкнувшись моїх грудей, від чого я розлютилася і плюнула йому в обличчя. Але він лише легенько ляснув мене по щоці і, витираючись тильною стороною долоні, заглянув в очі:

– Ребра цілі, зуб – дурниця, Ту’Ан-Ех виростить новий, синці та садна прибере. Щоправда, тхне від тебе, як від смітника. Та й з цим впораємося, засунемо в бочку з водою, відмокнеш. Що ти хотіла, Х’йонн? – звернувся він тепер до малої.

– Таке ж волосся, як у неї, – смикнула вона мене за брудне пасмо. – Можна я зніму з неї скальп? Вона ж рабиня? Можна? Можна? Можна? Ну будь ласочка! – протягнула вона і склала долоньки човником.

Я здригнулася, а в руці маленької ельфійки блиснув ніж. Вона рішуче зробила крок до мене.

– Не можна, Х’йонн, мама навряд чи буде задоволена. Ти два дні тому поповнила свою колекцію.

– І що? – мала здивовано кліпала очиськами з довгими білястими віями. – Такого яскравого в мене немає. Хочу! – вперто тупнула ногою дівчинка.

– Щоб ворог тебе відразу помітив? – хитро примружив єдине око Яарн.

– Навіщо тобі потрібна таке клоччя, Х’йонн? – з акцентом сказала загальнодержавною та, що без цицьки. – Що в ній красивого? Подивися на мене: хочеш, ми пофарбуємо твоє волосся в такий самий колір? І тоді ніхто ніколи тебе не знайде?

– Навіть Бінхінрі? – з недовірою подивилася на неї малятко.

– Навіть вона.

– Гм, тоді я не буду знімати з неї скальп, – багатозначно заявила маленька ельфійка. – Я заберу її зуб! – Вона порилася в куряві та виколупала звідти мій вибитий зуб.

Виблискуючи як новий мідячок, вона побігла в поселення, радісно волаючи:

– У мене є зуб рабині! У мене є зуб рабині!

Єдиногруда підійшла до Кхибри.

– Як тебе звати, тролице?

– Ксанра́нго, – гордо глянувши на темну, збрехала Кхибра.

– Правду кажуть, що тролі огидні маги? У вас тільки шамани щось можуть, – скривила губи у посмішці єдиногруда.

– Відчепись від неї, Рае́тльда, вона заслужила право бути нашою гостею, – безцеремонно відсунув у бік ельфійку Яарн і знову подивився на мене: – Ця мідноволоса здається цікавою. Йти зможеш? – він підійняв моє підборіддя, заглядаючи в очі.

– Ні, – я кивнула на щиколотку, що кровоточила. Йти, і справді не зможу.

Ой, леле! Я не впізнала свого голосу: хрипкий, немов я пила без продиху не менше двох тижнів.

Яарн, скривився від запаху войлінту, підхопив мене на руки та поніс углиб поселення.

– Гей, ти! – крикнула йому в спину Кхибра. – Вона все ще моя рабиня!

– Йди за мною, Ксанранго, – не обертаючись, відповів темний.

Голова боліла, мене нудило, всі рани й синці смикали й боліли так, що хотілося ридати від безсилля. Але не можна. По-перше, не можна Дітям Сутінок показувати свою слабкість. По-друге, потрібно будь-що вибратися з цього поселення. По-третє, нам потрібно потрапити у два місця: храм Ліссейли та в гральний будинок.

Нарешті ми прийшли. Ельф посадив мене на землю біля дивного намету, зшитого зі шкур. Я придивилася і видихнула – дрібні завитки вказували на те, що шкури – овечі.

 – Посидь тут, почекай, я скоро.

Він, трохи пригнувшись, увійшов до намету. Підійшла Кхибра. Вона злодійкувато озирнулася всебіч й дістала з сумки, яку не спромоглися забрати темні, магофлая. Швидко щось шепнула і підкинула вгору. Птах немов розтанув. Тролиця приклала палець до губ і миттєво удала, що в неї просто засвербіли губи. Відкинувши шкури, на порозі намету з’явився Яарн.

– Гей, мідноволоса, як тебе звати?

– Рута, – прохрипіла я. Немає сенсу приховувати своє ім’я.

Але це я подумала, що вимовила його виразно.

– Хруфа, гм... дивне ім’я. Утім, не має значення.

Ельф знову підхопив мене на руки й поніс за намет. Там він, як і обіцяв, кинув мене в бочку з водою. Я тільки встигла набрати ротом повітря. Він схопив мене за волосся і мокнув із головою. Вода потоком хлинула в легені. Я хотіла виринути, але чіпка рука ельфа продовжувала мене топити. Я спробувала закинути голову вгору, але де там! Пальці одноокого немов прикипіли до мого волосся. Потім, у бочку щось кинули й вода забурлила, забарвлюючись у синій колір. Різко стало боляче в грудях. Я попрощалася з усіма рідними й друзями та приготувалася зустріти усміхнену Маруну, але... Найманець виполоскав мене як цуценя і потягнув вгору. Я закашлялася, вода полилася з носа і рота. Я відчула, як навіть із вух витікають теплі цівки.

Одноокий принюхався.

– Інша справа, – задоволено кивнув він і знову підхопив мене на руки.

Поки він ніс мене до намету, я все думала, куди заховати браслет. На думку спадало тільки одне – проковтнути. Але ж Самаекеш сказав, щоб я його не знімала! Гаразд, спробую щось збрехати.