Катерина Федоровська - Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська

- Зачекай, не роби цього! Не викривай мене! Це не те, про що я мріяла, і я не хочу цього робити, бо…Бо тоді…- як тяжко було підібрати слова, але враз стало боляче від розуміння ситуації.

Вона сама має знищити переходи і її коханий ніколи більше не потрапить у їхній світ. Це було жорстоко. Однак перед загрозою неминучої смерті Ліна чітко усвідомила, що дуже хоче жити й не готова померти. Але ж Самір… Ці суперечності роздирали її. Навіть подвійна доза меліси не допомагала. Вона схопилася за засмальцьований рукав свого янгола.

- Будь ласка, допоможи мені. Я на роздоріжжі. Не знаю, як мені далі жити й що робити. Я кохаю його, Яне, але так не хочу помирати, щоб бути з ним. Підкажи мені. Це ж твій прямий обов’язок – направляти мене й допомагати мені!

- Ти ж розумієш, Ліно, що ти повинна це зробити? – Ян гладив її плечі, трохи стискаючи їх, немовби прагнув переконати, яка надважлива місія на неї покладається. -  Я, певно, зовсім паскудний янгол, якщо до цього часу не розвідав, що ти маєш такі виняткові здібності. Але… Демони підкорюють собі все більше людей, вони вже виношують амбітні плани завоювати наш світ, Ліно. Це твій обов’язок. Ти маєш знищити усі переходи й допомогти людству. Так, ще залишиться нечисть у нашому світі, але янгольський патруль поступово виловлюватиме й знищуватиме її. Загроза навали демонічних створінь зникне. Ти чуєш мене, Ліно?

Ліна чула кожне слово й згадувала ту єдину ніч, яку вони із демоном мали.

- Це несправедливо, - шепотіла, вткнувшись в міцні груди свого янгола. Уже й носом шморгати почала, бо не бачила виходу із цієї складної ситуації. – Яне, невже немає жодної можливості залишитись живою і бути із Саміром? Якщо я його не побачу, я не робитиму цього. Я не різатиму себе власноруч. Не перекриватиму нам можливість побачитися.

- Ніхто не дасть тобі померти, дівчинко. Тепер ти стала дуже цінною для Корпорації. Я маю порадитись із керівництвом. Залишу тебе ненадовго. Тільки йди десь прогуляйся, поки це нікчемне тіло лежить у твоєму будинку, - і давши слушну пораду, зник у яскравому сяйві, що миттю спалахнуло посеред новомодної кухні.

Вона, звісно ж, сиділа на тій дерев’яній лавці біля озера, на яку підсів колись Самір. Як недавно це було, а, здається, минула вже вічність.

Через хвилин двадцять біля неї присів Ян.

- Я все розрулив, дівчинко, - самовдоволено посміхався їй,  розкинувши руки на лаві. – Тіло Сергія Володимировича скоро опиниться у розбитій автівці. Він сьогодні загине в автокатастрофі. Демонських посіпак варто знищувати, так само як і демонів. А тобі пропонують те, що жодній людині ніколи не пропонували. Ти побачиш свого демона. Але у його світі й ненадовго. Тобі дається час повідомити йому, що переходи скоро будуть знищені. Це, звісно, небезпечно й мені довелося довго вмовляти керівництво, щоб тебе відпустили. Та й потрапиш ти в демонський світ більше як дух, ніж як людина.

- Зачекай, я нічого не розумію, - перебила цей нестримний потік інформації. – Я загину? Яне, цього мені б не дуже хотілося, хоч і життя без нього для мене не життя. Ох, я не знаю, я заплуталася.

Закрила у відчаї долонями лице. Як можна на терезах покласти в одну чашу життя, а в іншу - кохання? Вона не могла зробити вибір.

- Ти майже помреш. Твоє тіло пробуде в комі тиждень, - припинив душевні метання своєї підопічної Ян. – За цей час, у демонському світі, ти поговориш із Саміром і повідомиш йому новину.  Корпорація дуже не хотіла відпускати тебе у лігво хоч і дружніх, але все одно демонів. Проте я сказав, що без нього ти не житимеш і так. Ну, моя промова була дуже сльозлива й щемна. Ба більше, у тебе там буде якийсь помічник. Я не знаю хто. Хтось із нещодавно померлих. Але через тиждень твоє тіло повернеться до життя і ти зробиш те, що маєш. Домовилися?

- Так, я згодна, - ухопилася за цю рятівну соломинку. Навіть подробиці не розпитувала, куди потрапить, у якому вигляді. – Але щось боюся так цієї майже смерті, боюся болю.

- Тобі не доведеться відчувати біль, - сказав янгол, прикриваючи своєю широкою долонею її очі.

І Ліну огорнула якась невагомість, ніби занурення в дрімоту. А розплющивши очі, вона з жахом одразу второпала, де перебуває.