Галлея Сандер-Лін - Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1, Галлея Сандер-Лін

— Він не може розмовляти, — прийшов на допомогу горностай. — Тож я спілкуватимусь із тобою за двох.

— А як ти його розумієш, коли він мовчить? — Сніжана, відсипавши фамільяру чергову порцію ласки, зиркнула на незвичайного бодігарда.

— Так я ж (на відміну від декого!) досконало володію своєю магією, — відгукнулося звірятко.

Еге ж, присоромив так присоромив. Тільки докорів від розмовляючих горностаїв не вистачало для щастя.

— Його звуть Рінар, — представив новоприбулого Себ. — Це твій персональний охоронець-примара, який завжди буде поруч, навіть якщо приховає свою присутність.

— Завжди-завжди? — вирішила уточнити дівчина. — А якщо мені потрібно буде…. по нужді відійти?

— Відходь, він відвернеться, — незворушно озвався Д'ардженто. — Чи забула, що сталося сьогодні після балу?

Ще б пак Сніжка забула!

— Звичайно ж я все пам’ятаю!

— Якщо пам’ятаєш, то повинна розуміти, що кімнати для особистих процедур та інші відокремлені куточки академії якраз ідеальні місцинки для нападу! — акцентував магістр. — Сподіватися лише на захисні артефакти було б недалекоглядно. А тепер давай баїньки, завтра зранку починаємо тренуватися.

Продовжуючи насторожено поглядати на туманну фігуру, Сніжа в обхід рушила до ліжка, а охоронець повертався слідом за нею, і через це стало ще страшніше. Вона, як і раніше, не могла роздивитися його обличчя, але відчувала, що він усе бачить і стежить за нею. Бр-р-р-р…

— Себе, ти вже йдеш? — Сніжана безпорадно озирнулася в бік лиса, який якраз попрямував до дверей. Зараз він був у цій кімнаті найзнайомішим і, можна сказати, певною мірою рідним, хай навіть як і раніше занозистим і гонористим.

— Пробач, але казку на ніч розповідати не буду, — відмахнувся був чорно-бурий, але потім подивився на дівчину і з перебільшеною важкістю зітхнув. — Та не бійся ти Рінара. Він твій захисник, а не кривдник, тобі просто треба звикнути до нього. Я, як ти розумієш, теж не відмовився би подрімати, так що заколисувати тебе до самого ранку ніяк не можу. А ось Тівер залишиться з тобою на ніч, так що не занудьгуєш.

— Ще як залишуся! — підтвердив горностай, застрибнув на ліжко і, примостившись під стінкою, згорнувся клубком поверх ковдри. — Ну чого ти там стоїш? Лягай давай, буду тебе розмовами розважати, поки не заснеш.

Світло в кімнаті пригасло, тому Сніжана поспішила забратися під ковдру і, таки відпустивши Себастьяна відпочивати, спробувала розслабитися, але присутність у спальні стороннього напівпрозорого суб'єкта все одно турбувала. То один туманний мужик, то інший, що за світ взагалі такий?! Цей хоч привид, а той взагалі втілення світового зла.

І, ніби прислухавшись до її занепокоєння, Рінар раптом зник. Просто взяв і розтанув у повітрі, ніби його й не було. Однак від цього стало тільки гірше, бо Сніжана хоч і не могла його бачити, але відчувала потойбічну присутність. Втім, фамільяр був справді майстер розмов, тож незабаром Сніжа й сама не помітила, як її зморив сон. Однак усю ніч дівчину переслідував туманний образ із криниці Темряви, та й язик давав про себе знати, але не болів, а якось дивно пульсував… Хоч би печатка смерті до ранку не розрослася!