Нестор Гарсія Канкліні - Уявлена глобалізація, Нестор Гарсія Канкліні

запитує Крейґ Калхун, якщо було очевидним, що ці протести приречені на поразку? Міркування щодо механізмів інтересів, які приділяють увагу лише раціональності економічної і макрополітичної успішності, не спроможні осягнути поведінку, спрямовану більшою мірою на те, щоб легітимізувати чи виразити ідентичності. Це, зазначає Калхун, «боротьба за значущість» (Calhoun, 1999). Якщо проаналізувати афективний вимір у культурних і соціальних практиках, групову солідарність і пов’язаність, унаочнюється особливий політичний сенс дій, аналогічних мистецьким у тому, що вони не переслідують безпосереднє задоволення вимог і меркантильну вигоду, а обстоюють змістові структури в певних способах життя. Утім, такі дії – навіть якщо інколи виявляються ефективними, оскільки пристосовуються до замовчувань і суперечностей гегемонійного порядку, – не знімають питання, як досягти загальної зміни конфігурації політики.

Не знаю, чи має сенс на цьому етапі прискореної глобалізації і початкової деглобалізації пропонувати узагальнення цих дисперсних переривань. Можливо, найпліднішим шляхом буде визнання того, що руйнування (часткове) держав і підпорядкування (малоефективне) національних суспільств глобальній логіці ринку модифікує посередницькі простори і мережі. Тому роблю висновок, зазначаючи дві тенденції, які розвиваються на цих просторах. Одна з них представлена «інтеграцією» виключених осіб до глобальних мереж торгівлі наркотиками і злочинності, які існують за підтримки державної бюрократії та структур «до-модерної» влади. Виключеним з офіційних ринків і позбавленим трудових прав особам і державам з обмеженим промисловим внутрішнім розвитком пропонується незаконна «компенсація». Дані щодо того, що глобалізація торгівлі зброєю і наркотиками наближається до 100 відсотків електронної світової торгівлі (приблизно мільярд доларів щороку), вказують, в якому сенсі управлінці взаємопов’язаного світу та «довічного теперішнього»[81] протягом 24 годин 365 днів на рік співіснують із відмінною давністю алжирського і сербсько-хорватського воєнного фундаменталізму, політичними апаратами колишніх комуністичних національних держав і латиноамериканським неоліберальним популізмом.

Так само, як електронні гроші надходять через корумповане «відмивання» до офіційної економіки, глобальні комунікації торгують давніми і локальними культурами. Так само як, на думку Мануеля Кастельса, «глобальна кримінальна економіка є прогресивною формою капіталізму» (через її меркантильну логіку, умови інвестування та збереження фінансових активів), убивства, якими завершується руйнування державної політики, її поєднання і зіткнення з економічною владою, дестабілізують порядок глобального взаємного обміну. Водночас, зафільмовані вчасно, вони оновлюють кожного тижня телевізійні уявлення. Ніколи ще естетичні стратегії транснаціональних компаній у сфері комунікації, які хоча в словесному дискурсі й засуджують ці події, схвалюють їх за допомогою регулярної трансляції, не були ближчими до маргіналізованих і люмпенізованих масових культур, які супроводжують ці процеси: понад п’ятдесят «корридо» – пісень-балад, присвячених наратуванню пригод наркоторговців, – які поширюються по радіо на мексиканському кордоні, на піратських і легальних касетах, стали одним із типів музики, що найчастіше можна почути в автобусах чи таксі. Великі медіа та прогресивні технології поділяють із секторами суспільства, виключеними з офіційної економіки, з неофіційними «капос» – головами мафії – гегемонійну культуру, яка є гротескною карикатурою на сучасність. Вона пропонує як ключові ресурси для перемоги безжальну конкуренцію та видовищну жорстокість, родинне накопичення капіталу, мафіозні кодекси честі й відданості, релігійні й селянські традиції вкупі з виставлянням їх напоказ у мережі Інтернет та фривольним космополітизмом.

Однак численні взаємозв’язки і взаємодії між локальним і глобальним, традиційним і гіперсучасним, масовим і суперінформованим не можуть бути інтерпретовані як гармонійний макіавеллівський глобальний план. Достатньо згадати все, що глобалізація навіть неспроможна охопити ні своєю політикою, ні своїми концептуальними схемами. Зростання взаємодій і зближення віддаленого збільшує інформацію про інших, інколи спрощує розуміння їхніх відмінностей і нерідко робить їх нестерпними: ксенофобія і расизм за глобалізації також зростають. Оскільки деякі мережі можуть використовуватись у «цивілізованій» формі, наприклад Інтернет, який починався як військова система, вони також стають мережами, призначеними для жорсткої конкуренції та для спостереження за тим, що не вдається приєднати. Однак конкуренція і спостереження також функціонують частково. Вони не переростають у військовий уряд, оскільки вважається, що торговельна глобалізація розвиватиметься швидше без держав і транснаціональних органів державної влади, тобто без політичної глобалізації.

Інший напрям роботи з посередництвом пов’язаний з культурними рухами і громадськими неурядовими організаціями, які намагаються об’єднати осіб, виключених і маргіналізованих національними державами і глобалізованими ринками. Я маю на увазі організації із захисту прав людини (Міжнародна амністія, мережі з дослідження диктатур і їхніх жертв), суспільні рухи і засоби комунікації, які діють у мікропублічному просторі й пов’язуються за допомогою Інтернету або об’єднуючись із рухами, радіо чи виробниками музики з інших країн для створення мереж з інформування та співробітництва, в яких культурне і політичне представництво превалює над меркантильними розрахунками. В останні роки декілька міжурядових зустрічей – серед інших конференції з проблем довкілля у Ріо-де-Жанейро або з прав людини у Відні – проводилися паралельно із зустрічами цих незалежних мереж. Деколи, як, зокрема, у випадку Всесвітньої конференції з культурної політики, організованої ЮНЕСКО в Стокгольмі у 1998 році, останні були інкорпоровані до програми як форуми, паралельні міжурядовій асамблеї.

Не всі ініціативи заслуговують на однакову оцінку. Деякі абсолютизують суспільне, залишаючись індиферентними до держав; інші намагаються шляхом домовленостей з останніми перетворити ці громадські практики на нові форми управління державою. У той чи той спосіб вони демонструють, що між Голіафом та Давидом, між глобалізаційними силами ринку, які уявляють себе всесильними, та несприятливою соціальною ситуацією без політичного вираження існує дещо більше за клієнтелістські мережі кримінальної глобалізації. Однак не варто робити такі категоричні висновки, який робить, наприклад, Ентоні Ґідденс, коли він відзначає зростання міжнародних (з 20 на початку ХХ століття і до понад 300 зараз) і транснаціональних (з 180 до 5000 у той же період) урядових організацій і підсумовує: «Вже існує глобальний уряд, і вже існує глобальне громадянське суспільство» (Giddens, 1999: 165).

Поза сумнівом, здійснюється початковий перехід від дій для переривання до створення нових видів соціального, культурного і політичного посередництва. Що значить – переносити вісь соціально-політичної діяльності до посередництва? Передовсім подолання дуалістичного і полярного протистояння між державами та громадянами, підприємствами та клієнтелами, макроінституціями та спільнотами для переосмислення державного в процесах більш складної комунікації, за яких посередники легітимізують інституції та встановлюють суспільний консенсус. Оскільки численні посередницькі рухи розвивають свою діяльність у транснаціональній формі, вони спромагаються одночасно увійти до різних рівнів соціально-політичних процесів із більшою гнучкістю, ніж національні держави, міжурядові організації та винятково локальні об’єднання. Вони за своєю гнучкістю наближаються до мегапідприємств, які перевпорядковують ринки, встановлюють зв’язки з суспільствами й утворюють «світове громадянське суспільство», яке концентрується на споживанні та відстороняється від громадян.

У такий спосіб неможливо розв’язати проблему уявлення світового уряду, однак можна просуватися до розуміння того, що означає глобалізація в житті людей, і в деяких випадках здійснюється робота щодо уможливлення єдиного світового громадянства, яке уможливить урядування світом на