Руслан Найда - Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)

на ранок Алла вирішила дозволити подіям розгортатись. Такий чарівний сон не міг бути грішним. У сні Алла билась у гарячці, її роздирав біль – і тут з’явився Хлопчик. Він виник, мов ельф – із повітря, швидко, з простягнутими руками підійшов до неї, і весь біль щез тієї ж миті, коли він її обійняв. У сні Алла пам’ятала, що йому лише шістнадцять, і вона одразу ж має розімкнути його обійми. Але це виявилось неможливим, вони просто стояли обійнявшись і танули одне в одному… І в обох текли сльози по щоках, і сонце затоплювало їх чистими хвилями блаженства…

Саме через той сон Алла вирішила поїхати до музею. Зрештою, чи це було б так низько з її боку? Просто побути поруч нього ще кілька годин.

Вона побачила Робіна вже в останньому залі галереї, коли майже втратила надію. Він завмер перед величезною картиною з квітами і садами, трохи схиливши голову. Біля нього, майже торкаючись плечем, стояла дівчинка його віку. Алла не наважилась підійти. Вона просто заціпеніла – від своєї ніяковості, від щастя, від того, що їй хотілось сміятись…

Але Хлопчик відчув її погляд, він обернувся, і в ту ж мить між їхніми очима знову виник той зв’язок, та течія, що вихоплює двох людей із дійсності. Людина одразу ж опиняється в цій течії, і потік циркулює в обох напрямках, це зрозуміло без слів.

Ще одне миттєве диво. Диво погляду. Величезна картина, в шаленстві барв і відблисків літа, була ніби тілом Хлопчика – він зійшов з неї. Кохані люди відчувають присутність одне одного в тісній кімнаті, навіть ще не бачачи одне одного.

Їх притягувала незвідана сила. Мабуть, жоден з них більше не розумів, що відбувається. Нарешті, Робін підійшов.

– Я безмежно радий, що ти тут. Я знав, що ти прийдеш. Ходімо, я познайомлю тебе з Анжелою.

Анжела виявилась дуже схожою на Хлопчика, справді, як сестра. У її темних глибоких очах спершу застигло здивування, але швидко воно розвіялось, як тільки в юності можуть зникати сумніви. Усі були на піднесенні, буяння кольорів і квітів з картин передавалось таким же настроєм.

Пізніше вони всі втрьох сиділи в кафе, майже торкаючись плечима, а на малесенькому столику ледве вміщались три горнятка кави. Про що вони говорили? Про що могли говорити троє таких різних людей у багатоголоссі галерейного кафе? Звичайно, про кольори і квіти, про літо, про любов і плани на майбутнє. Алла знала точно – їй теж шістнадцять.

Виявилось, що Анжела поспішала на заняття поблизу музею, тому Алла запропонувала підвезти Робіна додому. Коли вони минали яхт-клуб, Хлопчик, наче хапаючись за соломинку цього останнього-першого вечора, спитав:

– А скільки вітрил на твоєму човні?

– Сім. Ти щось у цьому тямиш?

– Так, у мого батька теж човен… – Запитав несміливо: – Завернемо?

Так вони опинились на яхті. Велике стомлене сонце опускалось за обрій. За бортом так само стомлено плескали тихі хвилі. Робін завмер на кормі й невідривно вдивлявся в обрій, дихав на повні груди. Для Алли то була мить прозріння – оця чарівна картина і є момент її блаженства. Усе інше – сумна штука…

Коли вона спускалась у каюту, щоб дістати з холодильника пепсі, ноги її ледь тримали від щастя. Алла прикрила дверцята спиною і завмерла, тримаючи дві холодні пляшки в обох руках – Хлопчик стояв на порозі. Якась алхімія дійсності стояла у повітрі.

– Я хочу досягти з тобою суті наших душ, я хочу перенестись у фантазію, я хочу повернути тебе назад до життя, до творчого начала… Я буду безмежно вдячний…

У словах його була немислима глибина, така справжність, така сила, що жінку пробрав мороз. «Мабуть, я ще не доросла до нього», – подумала Алла. Пляшки випорснули на підлогу, і вона зробила крок назустріч. Тоді жінка не думала про його вік. Вона бачила в ньому свою першу любов, свою найбільшу любов…

І тоді почалася казка… Те, що сталося між ними, – хто не прагне такого захоплення, такої чистої пристрасті? Робін був Хлопчиком за віком, але чоловіком по своїй любові. Вони кохали одне одного за законами підсвідомості. У них жила сліпа віра. Ніяких сподівань на майбутнє, тільки та мить. Ледь вловимі голоси й шелестіння хвиль об дерев’яні борти… Він іноді навіть плакав у її обіймах. У ньому було щось, чого хоче кожна жінка. Вони здались на милість великого почуття. Ніхто не прагнув правити, була тільки любов. Вони не хотіли знати, хотіли тільки любити. У нього була сміливість, у неї – звільнення. Сила такої любові – коштовний подарунок. Вони загубили себе.

А його слова! Який дорослий чоловік здатен на такі слова? З віком ця здатність відмирає…

– Ніколи не будь сама, бо я завжди біля тебе з глибоким почуттям…

Ти мене доводиш до шаленства – творчість, це наше раптове диво… Я хотів пробудити твою гордість – завойовувати, як володарки широких земель і тисяч міст і сіл… Я не міг допустити, щоб ти була рабою… Мені здається, що ми закохані не тільки на простому людському рівні, а що ми – інструменти чогось вищого, ми зустрілись, щоб збагатилось людство… З яких чарівних звуків тебе створено? До яких глибин ми можемо втонути, які нові світи створити?.. Я хочу розворушити дійсність із тобою, хочу пробудити ідеї… Тепер я розумію, чому люди разом, без, здавалось би, на те причини. Імперсональне, дивне задоволення від того, що ти поряд… Твої очі як вино… Я вмію розрізняти всі-всі деталі… Твоє розуміння мене – це все, що в мене є…

У якого дорослого чоловіка є така уява, така психічна сила, така здатність ясновидіння, така безмежна гра кольорів, звуків і відчуттів? Яка б жінка не віддала півжиття, щоб протягом двох тижнів почути такі слова? І відчути те саме у відповідь?

Хлопчик був для Алли як священний ідол молодості. Вона тікала