Едуард Миколайович Успенський - 25 професій Маші Філіпенко

роботі ідеальний чиновник всіх часів і народів — добре налагоджений передавальний механізм-шестірня. Тиснуть зверху — передає тиск униз. Коли на нього знизу тисне дрібнота, така, як я, — передає тиск нагору, щоб начальство приймало рішення. Десятий директор Циркконцерту. Всі інші тримались тут не більше року».

Прийшов я і зразу до директора:

— Здрастуйте. Хочу до вас на роботу поступити.

— Ким?

— Клоуном.

— Яка у вас освіта? Циркове училище кінчали? Естрадну студію?

— Ні. Заочний інститут, по автоматиці.

— Може, ви до нас інженером підете? У нас апаратура величезна і електрика складна.

— Інженером не хочу.

— А що ви вмієте робити? Жонглювати? Стійку робити на руках? По дротині ходити?

— Я людей смішити вмію.

У кабінеті ще один товариш сидів. Похмурий такий, на бульдога схожий. (Мосалов Антон Савелійович. 56 років. Головний режисер. Освіта середня спеціальна. Стаж роботи в цирку 15 років. Прийшов із армійської самодіяльності. Вельми хазяйновитий зразковий чоловік. Один із головних моїх прибічників, якщо вони загалом у мене можливі.) Раптом він каже:

— Якщо молода людина, юний інженер, стверджує, що він уміє смішити людей, я схильний йому вірити. Давайте дослід проведемо. Покличемо сюди Сидорова — завгоспа нашого. Іван Корнійович в цирку у нас двадцять років служить, а жодного разу не посміхнувся навіть. Хай товариш його розсмішить. Якщо зуміє, годиться він у клоуни.

Директор погодився. Я також. Послали за Сидоровим. І ще народ позбігався дивитись, як я Сидорова смішитиму. Чекаємо.

Заходить Сидоров. У синьому халаті. Ручиська величезні. У руках молоток, у зубах цвяхи.

— Кликали?

— Кликали.

— Чого?

— От чого. Я, Іване Корнійовичу, із всесоюзного журналу. Найголовнішого. Кореспондент. Нам на обкладинку знімок потрібен. «Під куполом цирку». Щоб один силач восьмеро чоловік тримав. Зрозуміло?

Він кивнув.

— Так от. А ваш силач нижній підвів: з дружиною свариться, і син у нього запущений, у школі скло побив. Не можна такій людині на всесоюзну обкладинку. Не тягне він. Дирекція рекомендує на вас спинитись.

Іван Корнійович оторопів.

— Будете ви, Іване Корнійовичу, нижнім силачем. То як?

Він почав цвяхи з рота виймати.

— І не сперечайтесь, — кажу. — Ви — кращий виробничник. І в цирку довше від усіх. І профспілкова організація за вас горою. Отож усе вже вирішено. Необхідно лише деталі обговорити. Костюм у вас є?

Іван Корнійович тим часом цвяхи вийняв:

— Нема в мене. Не доводилось.

— Отже, керівництво забезпечить. Вам краще який: двобортний, вечірній, спецівочку чи традиційне трико?

— Спецівка зручніша.

— Все ясно. Вимоги справедливі. Буде спецівка синя з блискітками у вигляді водопровідних гайок. Нічого?! Дирекція береться?

— Береться. А чого ж?

— Тепер, Іване Корнійовичу, щодо восьми чоловік. Чи не замало для обкладинки? Може, до п'ятнадцяти довести? За рахунок детесаафівських активістів? І назва є гарна, свіжа — «ДТСААФ на висоті»!

Іван Корнійович замислився. Я також.

— Хоча ні, — кажу. — П'ятнадцять чоловік забагато — дріт не витримає.

— Який дріт? — насторожився Іван Корнійович.

— Який? Під куполом. По якому ви з народом підете. Активістів нестимете.

— П'ятнадцять чоловік він точно не витримає! — втрутився директор. Чи то в гру ввійшов, чи то в ньому свій Іван Корнійович сидів.

— Не біда, — каже Мосалов. — Ми його балкою двотавровою замінимо з дюралю. Такою, як рейка.

— Вірно, — сказав я. — По ній ще тачку можна везти з піском. А Іван Корнійович нас не підведе.

— Тоді по руках. Отже, пару днів на репетиції, а потім я до вас з апаратурою і з кореспондентом з-за кордону. Всі інші справи відкласти!

— Як відкласти? — каже Іван Корнійович. — А тес? У мене тес для помосту не пилямши. Хто ж його робитиме?

— Справді, хто? — спитав директор.

— Як хто? Та цей — нижній акробат. Його на виробництво кинемо. Хай він і пилямши.

— Його? Він? — вигукнув Іван Корнійович. — Та щоб я отому бугаєві свою циркулярку довірив?! Він же її зіпсує. Та я потім двадцять днів по цирку зубці збиратиму! А що техніка безпеки скаже? Ой, насмішили мене! Ніколи в житті я так не реготав. Через якусь обкладинку хотіли нову пилку зіпсувати! — Повернувся і пішов.

Похмурий чоловік промовив:

— Ну що? Виконав він умову. Іван Корнійович сам сказав: насмішили.

Директор не згоден:

— То він лише сказав: «насмішили». А сам не засміявся. От коли б він зареготав і зуби показав. Справа інша.

Тут я закип'ятився:

— Давайте ще раз вашого Сидорова. Не може бути, щоб я людину розвеселити не міг.

Вернули Сидорова.

— Іване Корнійовичу, ще одна справа до вас є. Нас часто лають за те, що ми від життя відірвані. Що нічого у нас про виробництво в програмі немає. Про робітничий клас. Давайте це виправляти.

Іван Корнійович насторожився. Чого це сьогодні всі на нього напосіли?

— Давайте.

— Будете ви у нас виступати. Винесете на арену верстат трубозагинальний. Можете?

— Можу.

— Затиснете у ньому трубу. Зумієте?

— Зумію.

— І на очах в усіх трубу загинатимете. Або нарізку робитимете дюймову.

Сидоров поглядає на мене нашорошено. Не збагне, чи то жарт, чи то серйозна розмова. Та навколо начебто начальство.