Болеслав Прус - Фараон

Царевич слухав уважно, але в душі мусив визнати, що небагато розуміє зі всього сказаного. Та, згадавши мету свого перебування в храмі, він спитав великого лікаря:

— Ви хотіли, святі отці, відкрити мені таємницю скарбів фараона. Чи не криється вона в тих речах, які я щойно бачив?

— Аж ніяк! — відповів лікар. — Адже ми не знаємось на державних справах. Незабаром має приїхати сюди святий жрець Пентуер, — це великий мудрець, він зніме з твоїх очей завісу.

Рамзес попрощався з лікарем, ще більше зацікавлений тим, що йому мали показати.

Розділ двадцять сьомий

Храм богині Гатор прийняв Пентуера з великими почестями. Нижчі жерці вийшли на півгодини пішої дороги, щоб привітати знатного гостя. З’їхалось багато пророків, святих отців і синів божих з усіх чудотворних місць Нижнього Єгипту, щоб почути слово мудрості. Через кілька днів у храм прибули верховний жрець Мефрес і пророк Ментезуфіс.

Вшановували Пентуера не тільки тому, що він був радником військового міністра і, незважаючи на молодий вік, членом найвищої ради, а тому, що цей жрець уславився на цілий Єгипет. Боги обдарували його надлюдською пам’яттю, красномовністю і насамперед чудовим даром ясновидця. В кожній речі й справі він вбачав прихований від інших людей зміст і вмів подати його так, що він став зрозумілий для всіх.

Не один номарх і не один високий сановник фараона, довідавшись, що Пентуер правитиме урочисту службу в храмі богині Гатор, заздрили найскромнішому жерцеві, що той почує натхненого богами.

Священнослужителі, що вийшли на дорогу вітати Пентуера, сподівалися побачити його в розкішній церемоніальній колісниці або в ношах на руках восьми рабів. Яке ж було здивування, коли вони побачили худого, з непокритою головою, закутаного в грубе покривало аскета, який їхав верхи на ослиці і привітав їх з великою покорою.

Коли його ввели до храму, він приніс жертву богині і відразу ж пішов оглядати місце, де мали відбутись урочистості.

Після цього Пентуера більше не бачили. Але в храмі та в прилеглих до нього дворах запанувало надзвичайне пожвавлення. Туди звозили коштовний посуд, зерно, дороге вбрання, привели кількасот селян і робітників, з якими Пентуер замкнувся на відведеному для відправи подвір’ї і робив якісь приготування.

Після восьми днів роботи він сповістив верховного жерця богині Гатор, що все готове.

Весь цей час царевич Рамзес, замкнувшись у своїй келії, молився й постив. Нарешті одного дня о третій годині пополудні до нього прийшли, вишикувавшись парами, з десяток жерців і покликали його на свято.

Біля входу в храм царевича привітали старші жерці і разом з ним обкурили пахощами велетенську статую богині Гатор. Потім вони звернули в тісний і низький коридор, в самому кінці якого горів вогонь. У повітрі стояв сморід смоли, що кипіла в котлі.

Недалеко від котла з отвору в підлозі долинали моторошні людські стогони й прокляття. — Що це таке? — спитав Рамзес одного з жерців, які йшли

поруч нього.

Той нічого не відповів, а на обличчях усіх присутніх, наскільки їх можна було побачити, позначились хвилювання і страх.

В цю хвилину верховний жрець Мефрес взяв у руку великий черпак і, набравши з котла киплячої смоли, мовив піднесеним голосом:

— Так нехай згине кожен зрадник святих таємниць!.. Проказавши це, він вилив смолу в отвір підлоги. В підземеллі розлігся несамовитий крик.

— Вбийте мене… якщо в серцях ваших є хоч крихта милосердя! — заблагав голос.

— Хай тіло твоє сточать хробаки!.. — мовив Ментезуфіс, виливаючи розтоплену смолу в отвір.

— Пси!.. Шакали! — хрипів голос.

— Хай серце твоє перетліє на попіл і розвіється в пустелі, — мовив другий жрець, перехиляючи черпак.

— О боги! Чи ж можна стільки терпіти?.. — відповів мученик з підземелля.

— Хай душа твоя з печаттю своєї ганьби й злочинства блукає по тих місцях, де живуть щасливі люди… — проказав інший жрець і знову вилив черпак смоли.

— Щоб вас земля поглинула… Змилуйтесь!.. Дайте хоч передихнути…

Поки черга дійшла до Рамзеса, голос у підземеллі замовк.

— Так боги карають зрадників!.. — мовив до царевича верховний жрець.

Рамзес зупинився і втупив у нього повний гніву погляд. Здавалось, він зараз вибухне прокляттями і покине це зборисько катів. Але й він відчув страх перед богами і мовчки пішов за іншими.

Тепер гордий наступник трону зрозумів, що є влада, перед якою схиляються фараони. Його охопив майже розпач, йому хотілось утекти звідси, зректися трону… Але він мовчав і йшов далі, оточений жерцями, що співали молитву.

«Тепер я вже знаю, — думав він, — куди зникають люди, що не подобаються слугам божим!..»

Ця думка не зменшила його жаху.

Вийшовши з вузького коридора, повного диму, процесія знову опинилась на пагорку під відкритим небом. Трохи нижче був величезний двір, з трьох боків оточений одноповерховими будівлями.

Від того місця, де стояли жерці, у вигляді амфітеатру уступом ішли п’ять широких терас, по яких можна було проходжуватись довкола подвір’я або зійти вниз.

На подвір’ї не було нікого, але з будинків визирали якісь люди.

Верховний жрець Мефрес, як найдостойніший серед присутніх, відрекомендував царевичеві Пентуера. Лагідне обличчя аскета так не відповідало тим страхіттям, які чинилися в підземеллі, що царевич здивувався. Та аби щось сказати, він мовив до Пентуера:

— Здається, я вже колись зустрічав вас, святий отче?

— Торік на маневрах під Пі-Баїлосом. Я був там при його достойності Гергорі, — відповів жрець.

Звучний і спокійний голос Пентуера вразив царевича. Він уже десь чув і цей голос у якихсь незвичайних обставинах. Але коли й де?..

В кожному разі жрець справив на нього приємне враження. Якби тільки він міг забути крик людини, яку обливали киплячою смолою!..

— Можна починати, — озвався верховний жрець Мефрес. Пентуер виступив наперед амфітеатру і плеснув у долоні.

З навколишніх будинків вибігла юрба танцівниць і вийшли під звуки музики жерці, несучи невелику статую богині Гатор. Музиканти ішли попереду, а за ними танцівниці виконували священний танець, і, нарешті, пливла статуя богині, оповита димом курильниць. Процесія обійшла подвір’я і, зупиняючись через кожні кілька кроків, просила благословення в богині та заклинала злих духів, щоб покинули місце, де мала відбутись сповнена таємниць релігійна урочистість.

Коли процесія повернула до будинків, наперед виступив Пентуер. Присутні сановники й жерці, яких було чоловік двадцять чи тридцять, скупчилися навколо нього.

— З волі його святості фараона, — почав Пентуер, — і за згодою найвищої жрецької влади ми повинні втаємничити наступника трону Рамзеса в деякі подробиці життя єгипетської держави, відомі тільки богам, правителям країни й храмам. Я знаю, достойні отці, що кожен з вас пояснив би ці речі молодому царевичеві краще