Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і Напівкровний Принц

- Хто ви такий?

- Я вже сказав. Я професор Дамблдор, я працюю в школі, яка називається Гоґвортс. Я прийшов тобі запропонувати навчатися в моїй школі... у твоїй новій школі, якщо ти забажаєш туди перейти.

Редл відреагував на це цілком несподівано. Він зістрибнув з ліжка й відсахнувся від Дамблдора з обуреним виглядом.

- Мене не обдурите! Насправді ви з божевільні, так? «Професор», ага, аякже... я туди не піду, ясно? Це ту стару кішку треба запхати в божевільню. Я нічого не робив тим малявкам Емі Бенсон чи Денісу Бішопу, можете самі в них спитати, вони вам скажуть!

- Я не з божевільні, - терпляче пояснив Дамблдор. - Я вчитель, і якщо ти сядеш і заспокоїшся, то я розповім тобі про Гоґвортс. Та якщо ти не захочеш навчатися в нашій школі, то ніхто тебе не примусить...

- Нехай би тільки спробували, - глузливо вишкірився Редл.

- Гоґвортс, - вів далі Дамблдор, ніби й не почув останніх Редлових слів, - це школа для дітей з особливими здібностями...

- Я не божевільний!

- Я це знаю. Гоґвортс - це школа не для божевільних. Це школа чарів.

Запала тиша. Редл завмер, його обличчя нічого не виражало, лише погляд метався з одного Дамблдорового ока до другого, наче намагаючись упіймати котресь із них на брехні.

- Чарів? - пошепки перепитав він.

- Саме так, - підтвердив Дамблдор.

- То... то те, що я вмію робити, це чари?

- А що ти вмієш робити?

- Та різне, - ледь чутно сказав Редл. Спочатку шия, а потім і запалі щоки почервоніли від збудження; він був неначе в гарячці. - Можу рухати речі, не торкаючись. Можу примусити тварин робити те, що я хочу, навіть не приборкуючи їх. Можу завдати прикрощів тим людям, які мене дратують. Можу зробити їм боляче, якщо забажаю.

Його ноги затрусилися. Він, спотикаючись, підійшов до ліжка і знову сів, втупившись у свої руки й молитовно похиливши голову.

- Я знав, що я інакший, - прошепотів він нібито до власних тремтячих пальців. - Я знав, що я особливий. Я завжди знав, що тут щось є.

- І ти не помилився, - Дамблдор уже не всміхався, а уважно стежив за Редлом. - Ти чарівник.

Редл підвів голову. Його обличчя змінилося: воно світилося дикою радістю, але чомусь він не став від цього гарнішим - навпаки, його тонкі риси мовби огрубли, і на його лиці з’явився хижацький вищир.

- І ви теж чарівник?

- Так.

- Доведіть, - звелів Редл тим самим командирським тоном, що й тоді, коли наказував: «Скажіть правду».

Дамблдор підняв брови.

- Якщо, як я зрозумів, ти погоджуєшся вступати в Гоґвортс...

- Аякже!

- Тоді ти повинен звертатися до мене «пане професоре» або «пане директоре».

Редлове обличчя на якусь швидкоплинну мить закам’яніло, а тоді він промовив несподівано ввічливо:

- Вибачте, пане директоре. Я мав на увазі... будь ласка, пане професоре, чи не могли б ви показати мені...

Гаррі був переконаний, що Дамблдор відмовиться, пояснивши Редлові, що попереду, в Гоґвортсі, у них буде достатньо часу для практичних занять і що вони зараз у будинку, де повно маґлів, тому треба бути обачним. Одначе, на його превеликий подив, Дамблдор вийняв з внутрішньої кишені піджака чарівну паличку, спрямував її на обдерту шафу в кутку й недбало змахнув.

Шафа спалахнула вогнем. Редл скочив на ноги. Гаррі не міг його винуватити за те, що Редл аж завив від розпачу й люті: там, мабуть, було все його злиденне добро; та не встиг Редл накинутися на Дамблдора, як полум’я зникло, а шафа лишилася ціла й неушкоджена.

Редл перевів погляд з шафи на Дамблдора, а тоді з жадібним виразом обличчя показав на чарівну паличку.

- Де можна таку взяти?

- На все свій час, - відповів Дамблдор. - Там щось хоче вилізти з шафи.

І справді, з шафи чулося слабке торохкотіння. Редл уперше злякався.

- Відкрий дверцята, - звелів Дамблдор.

Редл завагався, тоді перетнув кімнату й розчинив навстіж дверцята шафи. На верхній полиці, над вішаками з пошарпаним одягом, тряслася й торохкотіла картонна коробочка - наче в ній металися зацьковані миші.

- Візьми її, - наказав Дамблдор.

Редл узяв тремтячу коробку. Він був розгублений.

- Чи є в цій коробці щось таке, чого ти не повинен був мати? - запитав Дамблдор.

Редл кинув на Дамблдора довгим пильним поглядом, ніби щось вираховував.

- Мабуть, так, пане директоре, - зізнався він нарешті безбарвним голосом.

- Відкрий, - сказав Дамблдор.

Редл зняв кришку й, не дивлячись, висипав на ліжко вміст коробки. Гаррі, який сподівався чогось незвичайного, побачив купку побутових дрібничок; там була, наприклад, іграшка йо-йо, срібний наперсток і потьмяніла губна гармошка. Випавши з коробки, речі перестали трястися й нерухомо лежали на тоненькій ковдрі.

- Ти повернеш усе це власникам і попросиш у них пробачення, - спокійно звелів Дамблдор, ховаючи чарівну паличку в кишеню. - Я знатиму, якщо ти цього не зробиш. І попереджаю: в Гоґвортсі крадіжок не терпітимуть.

Редл анітрохи не був присоромлений; він дивився на Дамблдора холодним поглядом, оцінюючи ситуацію. Нарешті сказав тим самим безбарвним голосом:

- Так, пане директоре.

- У Гоґвортсі, - вів далі Дамблдор, - ми тебе навчимо не тільки чаклувати, а й володіти своїми почуттями... Я не сумніваюся, що ти... ненавмисне... використав свої можливості у такий спосіб, якого ми не навчаємо і не дозволяємо використовувати в нашій школі. Ти не перший і не останній, хто дає волю власним чарам. Але ти повинен знати, що учнів можуть виключити з Гоґвортсу, а міністерство магії... так, існує таке міністерство... карає порушників закону ще суворіше. Усі нові чарівники повинні розуміти, що, потрапляючи в наш світ, вони мусять дотримуватися наших законів.

- Так, пане директоре, - повторив Редл.

Неможливо було збагнути, що він думає насправді; коли він складав назад у коробку свою колекцію крадених речей, лице його було незворушне. Поскладавши, Редл глянув на Дамблдора й відверто зізнався:

- У мене нема грошей.

- Це легко виправити, - Дамблдор вийняв з кишені шкіряний гаманець. - У Гоґвортсі існує фонд допомоги тим, хто неспроможний за власні кошти придбати книги й мантії. Можливо, тобі доведеться купити ненові підручники заклять і все інше вживане, але...

- А де продаються підручники заклять? - не дослухав Редл. Він схопив пухкенький гаманець з грішми, навіть не подякувавши