Дарунок Корній - Зворотний бік сутіні

— Доброго ранку, втікачко. Виспалася?

Мальва тим часом остаточно прийшла до тями. І зараз вона дуже сердилася на себе. От заснула на свою голову. Все проспала. Але ж де багаття? Вона вчора точно його бачила. Навіть заприсягтися в цьому може. А зараз і знаку нема.

— Чому така здивована? Це світ Оранти, дівчино. Мій світ. Якщо Лада не захоче, з нього тобі не втекти. А Лада поки не хоче. Трава-мурава тебе привела до цієї старої сосни, лісовий дід, його ви називаєте лісовиком, спеціально для тебе запалив свою чарівну ватру. Його можуть бачити тільки очі того, кому дозволено це робити. Вогнище діда оберігало тебе цілу ніч. У моєму лісі безпечно для тих, хто приходить сюди з благими намірами. Ти ж від мене вчора утекла, і ліс сприйняв це як не дуже добрі наміри з твого боку… Тому я мусила приставити до тебе вогняного охоронця.

Сьогодні Лада виглядала спокійнішою, та очі таки горіли лихим вогнем.

Мальва стенула плечима, опустила очі та втупилася поглядом у брудний поділ свого плаття, точніше, того, що від нього залишилося.

— Та-а-а-ак. Зрозуміло, — протягнула Лада. Жінка сьогодні була вбрана у блакитну сукню, підперезану золотим поясом із вишивкою. Зачіска також змінилася. Довге волосся міцно стягувала золота стрічка. — За непослух ти не перепрошуватимеш.

Мальва несміло стенула раменами і промовчала, і далі вивчаючи поділ сукні.

— Гаразд. Ні — то ні. Ходімо. Тільки, будь ласка, без вивертів. Бо наступного разу я за тебе не заступатимуся перед лісовими мешканцями. Ти для них чужинка. Ця половина лісу тебе не знає. Тут немає Леда чи Полеля, щоб допомогти тобі. Тому, прошу, будь чемною. Ми з тобою обов’язково поговоримо, тільки там, де й належиться це робити. У моїй майстерні. Слідуй за мною.

Тоді Лада розвернулася й рушила вперед. Мальва цього разу чемно почимчикувала слідком, прокручуючи в голові можливий сценарій, який приготувала для неї ця жінка.

Йшли вони цього разу недовго, хоч Мальва знову приготувалася до тривких і затяжних мандрів. Лісова стежина, що жваво петляла поміж беріз і яворів, вивела їх на простору галявину. Посеред неї стояв дерев’яний ошатний будиночок, обтиканий зусібіч квітами. Найбільше росло жоржин та айстр. У цій частині лісу буйно квітував серпень. Мальва звикла вже до таких метаморфоз у світі Оранти.

— От ми і прийшли, дівчино. Це моя майстерня. Ніхто тебе тут ані бити, ані катувати не збирається.

Лада говорила зверхньо та трохи зухвало. Мальва сердито блиснула очима та змовчала. Лада задоволено кивнула на двері:

— Заходь.

На дверях красувався символ Зірки-Лади. Як і годиться, він тут на своєму місці.

От же ж вона дурко. Таки наївно було гадати, що зі світу Оранти так легко можна утекти. Перед будинком Мальва не побачила ані слідів святилища, ані ритуального сваржня. Очевидно, тут справді була робітня Лади.

Двері хатинки легко рипнули та самостійно розчахнулися.

Мальва запитально глянула на Ладу. Та простягнула руку перед дівчиною, запрошуючи увійти.

Дівчина увійшла в доволі простору кімнату з великим вікном якраз навпроти дверей. Направо й наліво вели двері. Очевидно, там теж були кімнати. Та поки туди Мальву ніхто не запрошував. Двері кімнат були щільно замкнені. Можливо, там комірки чи якісь додаткові приміщення. Мальва вже звикла, що у світі безсмертних те, що спочатку здається одним, потім виявляється геть іншим. Так і з цією хаткою. Наче непоказна маленька ззовні, може перетворитися на палац усередині.

Величезне вікно, майже на цілу стіну, запускало досередини багато світла. Його не прикривали ані штори, ані віконниці. Вздовж стін стояли шафки з полицями. На нижніх у пучечках, акуратно зв’язані, лежали різноманітні сухі трави. На верхніх стояли глиняні горщечки найусякіших розмірів, дбайливо прикриті полотняними шматами та оперезані шнурками. У Мальви серце забилося швидко-швидко. Ця хатинка так нагадувала за запахами і настроєм хатинку її бабусі. Клубок відчаю підступив до горла. Сльози душили зсередини. Зараз найдужче у світі Мальві захотілося стати маленькою смертною дівчинкою. Звісно, з нормальними звичайними батьками, без жодного великого призначення. І щоб всякі-різні великі-малі безсмертні не дивилися на неї з презирством, як зараз робить ця жінка, велика Лада. Або з хижістю рабовласника, як її рідний дід Морок. А чи з ніяковістю та розгубленістю, як батько Стрибог… Вона готова це все, начебто велике, поміняти на крихітну можливість — стати маленькою звичайною людиною, яку люблять не за щось, а просто тому що ЛЮБЛЯТЬ.

За тими роздумами Мальва не зауважила столу, гарно облаштованого для сніданку. Він стояв біля вікна. На ньому парував кимось дбайливо приготований сніданок. Теплі млинці, мед, узвар. Усе дуже смачно пахло. Мальві запаморочилося в голові — вона сто літ не їла. Лада кивком запросила Мальву за стіл і сама примостилася навпроти. Снідали мовчки. Точніше, їла тільки Мальва. Лада чемно дивилася у вікно, зумисне даючи дівчині можливість добре поїсти. Врешті зі сніданком було покінчено, і коли Мальва промовила скоромовкою: «Дякую-все-було-дуже-смачно», — заговорила Лада.

— На здоров’я, дівчино. Рада, що ти поїла, і ми нарешті зможемо поговорити. Як бачиш, я не кусаюся, і перетворювати тебе на качан капусти чи на ропуху теж не збираюся. Чому ми розмовляємо саме тут? Тому що це місце — лишень моя територія, і заходити сюди не дозволено нікому, без мого запрошення, звісно. Навіть дітям і чоловікові. Це моя робітня. Очевидно, ти вже здогадалася, що тут я варю ліки від різних болячок. Від хвороб тіла й від тяжких недуг душі.

Лада вмовкла. Чекаючи, очевидно, на відповідь від Мальви. Дівчина понюхала повітря, криво посміхнулася.

— Недуги душі, кажете? І приворотне зілля, звісно, теж, — злетіло в Мальви з язика. «От розумниця, — пошпетила себе подумки. — І так Лада на тебе вовком дивиться, кому потрібні такі здогади?»

Та Лада лишень посміхнулася. Жінку це навіть не розвеселило:

— Гарна учениця Навії.

— Ні. Добра онука бабусі Горпини зі світу Єдиного Бога.

— Горпини? О, так! Я чула, що тебе виховували нерідні батьки, смертні. Що ж, тоді не дивно, що ти виросла саме такою.

— Якою? — Мальва похмуро дивилася на Ладу.

Невже й тут відбувається те ж саме, що й у світі темних? Зараз їй почнуть дорікати поганцями смертними та невдахою Птахою.

— Якою? Ну, такою. Неотесаною, грубою, нікчемною… Та хіба ти у цьому винна? Ти лишень добра учениця своєї Учительки Птахи. — Лада не приховувала ворожості.

— Та тю на вас усіх! Ви що змовилися з темними? Морок Птаху в ложці води готовий втопити, Стрибог хоче жінку четвертувати, а