Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

 — Тримайся міцніше!

Дівчина не встигла відповісти, як її різко відірвало від землі. В обличчя вдарив вітер. Вони вискочили з димової хмари. Під ногами промайнув двір. А після вони приземлилися на тверду підлогу. Майя похитнулася, та на щастя, втрималася за чиєсь плече. Коли її відпустили, вона осіла на коліна і подивилася на Луку.

Хлопчик стояв перед нею, скуйовджений і червонощокий, немов довго бігав. За спиною у нього висів тканинний рюкзак. На питання, як вони з коридору другого поверху опинилися на терасі останнього, Майя знайшла відповідь в зелених чоботях на ногах підлітка.

 — Старий полагодив скороходи, — задоволено помітив Лука і повернувся боком, демонструючи, як добре вони сидять.

Але Майя замість належного захоплення замахала рукою на рюкзак:

 — Повзе!

Лука озирнувся і, побачивши сіру тварюку на рюкзаку, спішно почав його знімати. Щур зіскочив, засичав на хлопця. Лука недовго думаючи дав по ньому чоботом, викинувши через бильця.

 — Порядок, — посміхнувся він.

 — Ти один? — здивувалася Майя.

 — Майстер зайнятий, виводить перволіток із замку.

 — І тебе одного відпустив?

 — Не було часу питати дозволу, — невдоволено зауважив хлопчик. — І взагалі, де твоя вдячність? Влаштувала мені тут допит, ніби я маленький.

Майя спантеличено подивилася на Луку. А потім, остаточно усвідомивши, що врятована, шмигнула носом і усміхнулася.

 — Спасибі, Лука ... Спасибі тобі!

Лука відвів очі, зніяковівши від готової розплакатися дівчини. Майя витерла обличчя, розуміючи, що лити сльози зараз останнє, що допоможе. Вона ляснула себе по щоках, щоб прийти до тями. Піднялася і підійшла до краю тераси.

 — Вони вилізли з каналізації, — сказала вона, спостерігаючи за рухливою масою в вікнах нижніх поверхів та у дворі. — І так багато...

 — У Чарогір’ї їх багато розвелося за останні роки, — встав поруч Лука. — Їх приваблює темна магія. І раз у Цвіточу зараз почастішали випадки її використання, ці тварюки потягнулися до міста.

 — Але навіщо вони тут? Тобто, навіщо на нас напали? Або це випадковість…

 — Я в такі випадковості не вірю, — заявив Лука.

В таку випадковість і дитина не повірить — подумки погодилася Майя.

 — Треба вибиратися, — дівчина озирнулася.

Поки на цьому поверсі щурів не видно. Але хто знає, як вони вже близько.

— Ти вибирайся, а мені ще треба вбити королеву.

 — Яку ще королеву?

 — Щурячу, звісно. У демонів подібного роду завжди є королева, яка контролює всю зграю.

 — Стривай, ти хочеш сам шукати їхню королеву? — здивувалася Майя. — Залиш це дорослим!

 — Я знайду швидше, — посміхнувся хлопчик, повівши носком чобота.

Він хотів розвернутися і заскочити на бильця, але Майя схопила його за плечі.

 — Ні, не ходи туди! Ти навіть заклинання не вмієш плести.

 — Краще про себе думай, — повернувся до неї Лука. — Тебе тільки що мало не з'їли. Хоча ти вмієш плести заклинання.

 — Я в Академії лише два місяці, — буркнула Майя. — Але тобі туди точно не можна! Це дуже небезпечно!

 — Я підготувався, — грюкнув по рюкзаку Лука. — У заклинаннях я не розбираюся, але в магічних речах розуміюся. Я готовий битися. — Хлопчик спробував вибратися, але Майя ще сильніше вчепилася в нього. — Та що таке? Відпусти мене! — намагався розімкнути її руки Лука.

 — Гаразд, іди, — зрозумівши, що хлопчиська не переконати, вирішила Майя змінити тактику. — Але я з тобою.

 — Чого? Це ще навіщо, я сам впораюся!

 — Я не можу відпустити тебе одного до замку з демонами!

 — Не треба мене опікати! Про себе подбай, — хмикнув хлопчик.

 — Я про себе дбаю теж. У мене на відміну від тебе чобіт немає, як я виберуся з верхнього поверху?

 — А-а? — глянув на неї Лука. Він явно не подумав про це.

 — Навіщо рятував, якщо хочеш кинути напризволяще? — ображено запитала Майя.

Лука насупився, поставлений питанням в глухий кут. Він деякий час думав, а потім видихнув:

 — Гаразд, йдемо зі мною. Може, і буде від тебе користь.

Майя видавила усмішку. Перспектива повертатися до однооких тварюк викликала тихий жах. Але й Луку — упертого хлопчиська — совість не дозволила одного відпустити.

 — Знаєш, а вони чимось нагадують армію Темного Князя, — раптом вимовив Лука, глянувши вниз. — Теж ненажерливі й озвірілі. Тільки зростом не вдалися.

 — Це не зменшує їхню небезпеку, — зауважила Майя. — Дрібні ще гірші — в них важче поцілити.

Хлопчик хмикнув і показав їй залізти на спину. Рюкзак він надів наперед.

 — А витримаєш? — засумнівалася Майя.

 — Мені вже дванадцять, і я майже з тебе зростом!

Майя криво посміхнулася — Лука був нижче її майже на голову, але сперечатися вона не стала. Все одно по-іншому з чоботами-скороходами вони не могли пересуватися. Вона заскочила йому на спину, бідолаха напружив всі м'язи. Чим явно зачепив Майю, яка вважала себе не такою вже важкою. Але Лука досить легко скочив на бильця — мабуть, чоботи-скороходи дають ногам силу, достатню для ваги двох.

 — Понеслася! — посміхнувся Лука.