Мілена Христич - Щоденник (збірник загонів з 80-х по 2025) 2, Мілена Христич

Там можна було купити все: груди тканин, білизни, промтоварів: парфумів мила, якісь люстри і світильники, предмети соціалістичної розкоші, предмети мистецтва , одяг.  взуття, техніка : фотоапарати та якісь репродуктори радіо  - все, чого душа забажала можна було віднайти у тому універмазі.

У фойє на другому поверсі був розташований диван для відвідувачів. Метрів двадцять був той диван. На ньому можна було сидіти, гуляти по ньому пішки, валятися , Христя не уявляла тоді , що ще…Але  для малої Христі не було розкішніше насолоди ніж проводити час на тому дивані. 

Її залишали там , коли мама Стефанія приїжджала до бабусі і вони вдвох йшли в універмаг.

Так проходило дві години, Христя встигала з кимось познайомитись та розлучитися назавжди, а  потім вони приходили, мама Стефанія тримала у руках коробку з новими сандалями та вони з бабусею починали їх на Христю приміряти прямо на тому дивані.

Далі Христя йшла гуляти вже у нових сандалях і за звичай, сяюча від щастя.

Іноді їй купували навіть нове плаття. Це ще більше додавало до щастя.

Але найбільшою Христинею радістю було відвідування магазину – Дитячий світ.

Цей магазин знаходився по червоній лінії. Це була центральна пішохідна вулиця, що вела від площі , на якій стояв Серго Орджонікідзе до протилежної площі- з величезним Будинком Культурии у модерному стилі , готелем та Білим Домом.

По дорозі за звичай, Хрисстя з нетерпінням починала заглядати в очі мамі Стефанії чи бабусі. І їй казали: або не сьогодні, немає часу, або , ну ладна, давай зайдемо.

Мабуть , це був рай. Бо чого там тільки не було. М*ячі, велосипеди, пупси, візочки для пупсів , ляльки по півтора метри зросту. Одяг і взуття. Христю переважно не цікавив. А от від ляльок очей не можна було відвести.

Мала Христя не зводила очей з тих величезних ляльок у різних платтячках з величезними ляльковими блакитними очима. Мабуть, вона би душу дияволу тоді продала за таку ляльку.  Може, самій Христі хотілося мати сестру чи хоча би подружку, бо ляльки були наче живі.

Але про ляльку – окремо. Дві таких ляльки у Христі було.

Одну – Ніну – величезну блондинку з блакитними очима Христі з армії привіз дядя Саша.

Дядя Саша був абсолютною зіркою та легендою.

Дядя Саша

Дядя Саша – молодший брат мами Стефанії. Високий і величезний , наче ведмідь. Він втім був абсолютною дитиною.

Він служив десь на Півночі . і коли повертався потягом зі служби, то купив Христі – тоді ще їй було мабуть рік або два, - якраз омріяну нею метрову  ляльку. Лялька у домі була предметом культу, бо бабуся строго на строго не дозволяла її торкатися. Лялька стояла на видному місці для краси. А Христя вмирала від бажання з нею пограти.

Але у домі була ще одна метрова лялька- Женька.  З нею бабуся грати дозволяла.  І Христя проводила з Женькою усі свої дитячі часи.

Христя пам*ятає, що він був неймовірно добрий, дуже  багато заробляв, але мав конфронтацію з бабусею Лідою через своє невиліковно добре серце, вірніше , через гроші. А справа у тому, що дядя Саша мав дуже багато вже одружених друзів із дітьми. Зазвичай, дядю Сашу радо запрошували бути хресним батьком. Охрестивши усіх дітей своїх друзів, він втім сам одружився тільки десь після тридцяти п8яти. Але усім своїм похресникам він завжди дарував шалено дорогі подарунки або й просто- гроші.  Часто й самі друзі позичали у нього гроші, але ніколи не віддавали. Бабуся неодноразово намагалася у цей процес втрутитись, але дядя Саша завжди ретельно захищав права власних друзів на його статки.  І коли бабуся намагалася вийти на самих друзів, зустрічаючи їх десь на вулиці, їй завжди відповідали, що віддадуть, або що гроші дядя Саша подарував сам, коли був напідпитку чи просто на День народження якогось похресника.

Христя росла , спостерігаючи за цим довготривалим сімейним майже юридичним процесом.

І чомусь, малечею вона була завжди на стороні дяді Саші.

Дядя Саша у ті часи був доволі крутий.  З Півночі він привіз не тільки ляльку Ніну, але й обладнання для підводного занурювання, розкішний транзистор, який обклеїв картинками’ з красунями, прилад для друку фотографій, хоча сам фотографією не займався,  купив собі мотоцикл та дружив з футболістами місцевої зіркової команди.

Він був веселий та любив хильнути чарчину, хоча так щоб сильно випивати, то такого не було. Ну, знаєте, такий вічно молодий вічно п8яний, але не алкаш.

Крім мотоциклу у дяді Саші був гараж власне для цього мотоциклу.

Пізніше дядя Саша остаточно унезалежнився від бабусі Ліди , купивши собі телевізор та комод з встроєним холодильником.  Далі вони вели розмови на рівних правах. Маючи статус кво  від бабусі Ліди, яка доволі активно прагнула стати частиною його бурхливого економічного життя, дядя Саша був сам собі господар.

Христю дядя Саша обожнював , хоча й дражнив нещадно. Христя бісилась, але коли дядя Саша давав їй гроші на морозиво чи тістечка, які вона бігала купувати у кав8ярню «Льдинка», то все йому прощала.

Коли наступав час копати картоплю на Рудніку, то бабуся вступала у довгі тонкі дипломатичні перемовини з дядею Сашею  щодо трансферу данної картоплі за допомогою його мотоциклу. Тоді дядя Саша довго думав, прикидував, коли він зможе приїхати на Рудник за картоплею, говорив бабусі: приїду у вівторок. Бабуся заспокоювалась і встановлювався мир.

Вовка . Мотоцикли

На Руднику у домі діда Віктора жив його молодший син – Вовка. Вовка був молодший за дядю Сашу років на п8ятнадцять. Але теж був крутий неймовірно.

Він теж мав мотоцикл. 

Жив він спочатку на веранді. Це була така затишна засклена кімната, в ній було напрочуд гарно, тому що над вікнами вився виноград і крім внутрішнього затишку у кімнаті виникала своєрідна оптична прикраса : тіні від виноградного листя падали на шпалери та підлогу.