Лариса Бондарчук - Секретарка для дракона-мільярдера, Лариса Бондарчук

Матвій дивився на свою Оленку і не одразу почув запитання. А коли до нього дійшло, то відвів погляд і спитав:

- Це ж чому… Ти… Вирішила так… Що…

- Зараз же покажи свою ліву руку! - скрикнула Оленка, вчепившись у рукав його вишиванки.

- Оленко, я…

Але Оленка не слухала! Вчепилася в рукав Матвієвої вишиванки, миттєво розстібнула манжет і потягнула тканину доверху по передпліччю. Перед її очима з'явилося таке ж саме “татуювання”, така ж картинка, як і в неї.

Дівчина ще й спеціально свою руку приклала до Матвієвого ліктя, щоб порівняти свій малюнок та малюнок на руці чоловіка. Вони були ідентичні!

Аж раптом малюнки засяяли яскравим сяйвом. Над їхніми руками з'явилося неначе голографічні червоні квітки, котрі були намальовані на шкірі, а тепер виросли і почали переплітатися між собою. Оленка швидко відсмикнула руку, і магія зникла. Вона підняла очі на Матвія і тихо промовила:

- Все-таки це ти, Степане! Зізнавайся!

- Ну, так… Це я.., - змушений був зізнатися Матвій. - Оленко, - хотів він пояснити, чому він прикидався Матвієм, що якимось чином перетворився на нього в Україні…

Але дівчина раптом примружила очі і прошипіла страшним голосом:

- Ах, ти ж, безсоромник! То це ти прикидався Матвієм і все випитував про мене? Про мою родину, чи подобається мені мій владний бос, як мені працюється з ним..? І про всі різні інтимні й секретні моменти?! То це я розкривала перед тобою душу, розповідала про різні близькі мені речі, а ти як Степан Нокард знав усе про мене?! Це я змушена була тобі брехати про Петра Помідора? 

- А ти справді брехала? - миттю запитав зацікавлено Матвій.

- Неважливо - обірвала його Оленка. - Зараз ти в мене отримаєш за все!

І дівчина розмахнулася своїм кулачком і хотіла вдарити Матвія по щоці. Він схопив її руку, але Оленка другим кулачком добре вгатила йому в живіт. Матвій не чекав такого підступу від слабкої дівчини, зігнувся від не так від болю, як від несподіванки, відступив на крок, а потім… почав тікати по залу від розлюченої Оленки.

Вона бігала за Матвієм і стукала його кулачками, куди влучала, а три розпорядниці з замилуванням стежили за цією інтригуючою, майже бойовою сценою.

- Помиряться, - проговорила одна.

- Навряд, чи помиряться, він обманював її, - заперечила друга.

- Навіть не знаю, - знизала плечима третя. - Хочеться, щоб помирилися. Така гарна пара!

Всі троє романтично зітхнули. А до них підійшла четверта жінка. Це була розпорядниця пані Діана, котра, як ми пам'ятаємо, знала вже Матвія. Вона якраз прибігла щойно на шум і галас, який долинав із залу урочистих подій.

- Помиряться, пробачать одне одному і навіть в нас одружаться! - впевнено проговорила вона проводячи поглядом захеканого Матвія, котрий якраз пробігав повз них. - Дівчата, готуйте все до реєстрації шлюбу!

Жінки заметушилися, почали стелити на стіл гарну нову скатертину, а попередню забрали, бо була заляпана соусом від піци. Прибрали залишки піци з підлоги, швидко десь знайшли новий весільний букет та нову стрічку з написами “Наречений”. Адже пам'ятаємо, що в Оленки така була, а от Матвієві вже теж приготували!

Матвій, трохи побігавши, зрозумів, що дівчина довго не заспокоїться, тому вже слід закінчувати ці смішні перегони. Він розвернувся і схопив дівчину за одну руку, отримавши іншою перед цим добряче у підборіддя. Притягнув Оленку до себе і охопив руками. Але сам подумав, що все-таки він заслужив трохи тих докорів і того обурення, яке висловлювала зараз Оленка. Проте, чесно скажу, мої дорогі читачі, йому зовсім не було соромно!

Так от. Матвій схопив дівчину за обидві руки, притягнув до себе і вп'явся губами в її вуста. Почав цілувати, не випускаючи зі своїх обіймів. Довго, солодко цілував.

Дівчина посмикалася, а потім притихла і сама почала відповідати на палкий поцілунок Матвія-Степана-Серпантія. Тепер навіть не знаю, як і називати Матвія. Чи Степаном, чи Серпантієм, чи по-старому - Матвієм?

І так пристрасно й гарно цілувалися наші закохані, що, дорогі мої теж замиловані читачі, раптом сталося диво!

У немагічній країні Україні, в її столиці, в місті Києві, майже в центрі, на Берестейському проспекті, мої дорогі читачі, сталося магічне диво!

Матвій раптом перетворився на Степана Нокарда, владного боса! Тобто, на дракона Серпантія! Став вищим, вродливішим, крупнішим мужчиною! Ох, таким гарним, як мрія всіх жінок разом узятих! От хто якого собі уявляє красеня, то таким і став наш Матвій. Коротко кажучи, перетворився на дракона Серпантія у людській подобі!

І цілував Оленку вже не Матвій, а справжній наш із вами владний бос Степан Нокард, відомий нам як дракон Серпантій і навпаки.

Хтось почав кахикати поряд, і наші закохані нарешті відірвалися одне від одного. Серпантій побачив, що це підійшла до них знайома йому розпорядниця пані Діана, з якою він про щось домовлявся. 

Глянула вона на нього та й каже:

- То це ви той чоловік, який приходив зранку сьогодні? Матвій Крепсій? Чи… е-е-е… гм… справжній дракон?

- Так, це я! Так, дракон! - гордо виструнчився Серпантій і притиснув зашарілу Оленку до себе ще міцніше.