Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

у домовлений час. А що робиш ти? Ти настільки перестрашений, що тиняєшся передмістями, боячись вирушити до центру. Ти не в змозі постійно бути насторожі, і тебе тричі мало не спіймали. А коли рушаєш назад, то так нервуєш, що спалюєш один двигун і запізнюєшся, що робить твій звіт абсолютно непотрібним. Твої нерви ушкоджені, як і твоя здатність до раціональних суджень. Тому йди у відпустку, юридично — на лікарняний.

Я стояв і слухав, а вуха мої горіли. Старий не звинуватив мене напряму за провал операції «Контрудар», хоча й міг би. Я відчував, що це несправедливо, хоча розумів, що певна правда в його словах була. Колись мої нерви були міцні як криця, а зараз, навіть коли я прикурював цигарку, руки мої тремтіли.

Проте Старий дав мені завдання, і це був перший і єдиний раз, коли я виграв у нього суперечку.

То було просто пекельне завдання: протягом кількох наступних днів я читав лекції керівництву, відповідаючи на дурні запитання про те, що їдять на обід титанці, й пояснюючи, що треба робити з людиною, яка опинилася в їхньому полоні. Мене подавали як «експерта», але мені часто здавалося, що мої слухачі були впевнені, що знають про слимаків більше, ніж я.

І чому це люди так вперто плекають свої упередження? Поясніть мені цю загадку.

РОЗДІЛ 21

Здававлося, що операція «Паразит» наразі вперлася в глухий кут. Титанці продовжували утримувати червону зону, але не могли виломитися з неї, не привертаючи до себе уваги. А ми не намагалися вломитися туди через ту вагому підставу, що кожен слимак тримав у заручниках одного з наших громадян. І така ситуація могла тривати вельми довго.

На ООН сподівань не було. Президент прагнув від неї єдиного простого кроку на підтримку: оголосити програму «Оголена спина» у світовому масштабі. Країни-члени ООН довго радилися й сперечалися, а потім передали справу до слідчого комітету. Гола правда полягала в тім, що вони нам просто не повірили. В цьому наш ворог мав незаперечну перевагу — в існування пожежі вірили лише обгорілі.

Деякі країни були невразливі до слимаків завдяки своїм внутрішнім традиціям. Наприклад, фін, який не роздягався й не заходив до сауни щодня, міг викликати підозри. Японці теж не особливо заморочувалися, коли йшлося про роздягання. У відносній безпеці перебували південні моря, а також великі регіони Африки. Після Третьої світової війни французи стали запеклими нудистами, принаймні на вікендах, тому слимакам було б важко прижитися у Франції.

Але в країнах, де оголене тіло щось та означало в плані табу, слимак міг залишатися непоміченим, аж поки його носій не засмердить. Це стосувалося самих Сполучених Штатів, Канади та Англії — особливо Англії. «Тобі не здається, що ти переймаєшся якимись дурницями, хлопче? Що? Ти хочеш, щоб я зняв свою жилетку? Ти серйозно?».

Троє слимаків (разом із мавпами) потрапили літаком до Лондона; мабуть, тамтешній король забажав дати особистий приклад, як це зробив наш Президент, але прем’єр-міністр, підбурюваний архієпископом Кентерберійським, не дав йому цього зробити. Архієпископ навіть не завдав собі клопоту ознайомитися з фактами: моральна поведінка виявилася важливішою за мирську небезпеку. В новинах про це не повідомлялося нічого, і, можливо, це взагалі було неправдою, та як би там не було, але гола шкіра англійців так і не постала перед холодними поглядами сусідів.

Комінформівська радянська пропаганда почала гудити нас, щойно її керівники розробили відповідну лінію поведінки. Проблема слимаків перетворилася на «фантазію американських імперіалістів» із метою «уярмити наших робітників», на «знову скажені пси капіталізму взялися за своє» і тому подібні гасла.

Мені було дивно, чому титанці спершу не напали на Росію, бо сталінізм немовби навмисне був створений саме для них. І тут я засумнівався — а може, вони все ж таки напали на Росію? Поміркувавши ще ретельніше, я вирішив, що насправді слимакам було все одно: мозок людей за Завісою перебував у полоні власних «слимаків» ось уже три покоління поспіль. І тому не було різниці ані на копійку між комісаром зі слимаком і комісаром без слимака.

Втім, дещо все одно змінилося б: регулярні чистки набули б у Росії іншої форми; «ухилянтів від партійної лінії» стали б ліквідовувати за допомогою слимаків, замість розстрілювати або посилати до концтаборів.

***

За винятком тих моментів, коли Старий брав мене до себе на роботу, я не перебував близько до центру подій — війну з титанцями я бачив як людина, що спостерігає за буревієм, тобто мені було видно лише якусь незначну частку того, що відбувалося. Старого я досить довго не бачив, а свої завдання отримував через Олдфілда, його заступника. Тому я не знав, що Мері звільнили з президентської охорони. Я надибав на неї у залі відпочинку нашого Відділу.

— Мері! — верескнув я і, спотикаючись, чимдуж кинувся до неї.

Вона усміхнулася мені своєю неквапливою й солодкою усмішкою і посунулася, даючи мені місце біля себе.

— Привіт, милий, — прошепотіла вона.

Вона не стала питати, чим я займався останнім часом, не стала сварити мене за те, що я вже давно з нею не спілкувався. Мері завжди вичікувала, поки наплив емоцій схлине, як вода, що перетікає через греблю.

Але я повівся інакше і торохтів не перестаючи:

— Це ж просто прекрасно! Я гадав, що ти й досі чукикаєш Президента, вкладаючи його спати. Ти вже давно тут? Ти нікуди не поспішаєш? Може, замовити тобі випивку — ага, бачу, що ти вже замовила сама.

Я хотів замовити випивку й собі, але виявив, що Мері вже встигла це зробити: склянку мені подали просто в руки буквально тої ж миті.

— Овва, оце сюрприз! Як так?

— Я зробила замовлення й для тебе, щойно ти показався у дверях.

— Та невже? Мері, я вже казав тобі, що ти просто прекрасна?

— Ні.

— Тоді скажу: ти прекрасна.

— Дякую.

— Це треба відзначити! — стрекотав далі я. — Ти вже давно тут? Слухай-но, а чом би тобі не взяти відпустку? Вони ж не можуть тримати тебе