Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

- Добрий вечір. Я радий вітати вас в дев’ятсот дев’яносто третю річницю створення Організації міжсвітового співробітництва! Всі ми чудово розуміємо важливість цієї історичної події. В цей день майже тисячу років тому виникла не просто мрія про краще життя – виник план, план з втілення цієї мрії в життя. І сьогодні всі ми зібралися в Телроку, щоб вшанувати пам’ять про того, чиє ім’я в Міжсвітовій спільноті знає і поважає кожна дитина, того, хто подарував нам безпеку в космосі і мир між світами. Цей чоловік – Тріан Мудрий, король Телроку і один із засновників Міжсвітової спільноти! Слава Тріану Мудрому! – Всі присутні повторили «слава Тріану Мудрому», залунали оплески. Дочекавшись, коли овації вщухнуть, Президент продовжив: - Але що ж стало запорукою спокою та миру в Міжсвітовій спільноті? Що дозволило нам зберегти свої ідеали? Я маю відповідь: терпимість, доброта, вірність. Ми маємо свій ідеал: ми прагнемо миру та порядку в цілому Всесвіті. Заради такої мети ми самі готові змінитися на краще.

Далі була ціла лекція про те, як важливо в наш час бути добрими та безкорисливими, працювати в ім’я загального блага, поважати расові особливості і не допускати дискримінації, потрібно бути згуртованими і не дозволяти чварам розділяти нас, бо разом ми – сила, здатна опиратися нападникам з-поза меж Спільноти та піратам. Коротше, я чекала більшого. Було відверто нудно. Я взагалі політичні промови не люблю. Кожен лорд наголошує на тому, що йому вигідно, а дурненькі істоти слухають і роблять, що їм кажуть. Я взагалі далека від політики – дратує.

Насамкінець Президент висловив свою скорботу з приводу смертей під час цього балу, що сталися двісті два роки тому, оголосив хвилину мовчання. Всі мовчки постояли з сумними обличчями, а тоді нарешті залунала музика і почався бал.

- Вікі! – голосно покликала мою нову подругу якась красива білява жінка. – Нарешті я тебе знайшла! Кейрісе, коханий, не відставай!

- Це та жінка, працівницю якої я підміняла, - прошепотіла мені Вікі.

- Ти її ще, здається, Фурією назвала?

- Угу. Вона професоркою була, коли я в академії вчилась, от і прикипіло до неї це прізвисько.

- Ясно.

- Вікі, я так і не подякувала тобі за те, що ти підмінила Стефу. Ох, як я не люблю, коли щось виходить з-під контролю!

- Кохана, в Керросейшарі це вже всі помітили, - тяжко зітхнув симпатичний демон з великими рогами.

- Знайомтеся, це Кейріс і Тетрана Рарнавар, король та королева Керросейшару, світу демонів.

Тоді Вікі по черзі представила їм нас всіх, а коли черга дійшла до мене і Вікі відрекомендувала мене як сестру Смаріера, блондинка вигнула брову і запитала в мого брата:

- А в тебе хіба є сестра?

- Це довга історія. Потім розповім, - відмахнувся Смаріер. Чекайте, я осмислю цей факт: мій брат взяв і відмахнувся від королеви демонів… Все, осмислила.

- Ловлю на слові, - усміхнулася демониця. – Що ж, ви як хочете, а я йду танцювати! Ходімо, Кейрісе!

Ідею підтримала більшість. Смаріер запросив на танець Вікі, а Максиміліан – Сабі. Я краєм ока помітила, як недалечко йдуть танцювати мама й тато Рошаіра. Темрява, я стільки істот в цьому залі тепер знаю! Аж страшнувато трохи…

- Потанцюєш зі мною? – з усмішкою запросив мене Рошаір. Темрява, від самої думки про танець з ним я ледь свідомість не втратила! Але…

- А як же твоя нога?

- Я випив знеболювальне. Воно діє недовго, але на кілька танців має вистачити. То як? Підемо танцювати?

Після хвилини вагань я ствердно кивнула. Надто спокуслива ця пропозиція, щоб від неї відмовлятися.

Ми вийшли на танцювальний майданчик, як це зараз модно називати, і закрутилися в мелодії ніжного вальсу. Як же добре, що в ельфів я навчилася придворному етикету й танцям! Хоч щось хороше.

- Останнім часом я не міг складати тобі компанію так часто, як хотілося б, Лето.

Я від здивування ледь не спіткнулася.

- Але ти не зобов’язаний щодня розважати мене, Рошаіре.

- Я знаю. А з чого ти взяла, що я це роблю для тебе? Ти не думала, що, можливо, я сам розважаюся за твій рахунок?

- Взаємовигідне співробітництво? – я іронічно вигнула брову.

- Щось типу цього.

Ми замовкли. Чомусь мені вже зовсім не було весело. Захотілося випити. Ні, не просто випити, а добряче напитися. І сигару хочу! Може, ну його, це здоров’я?..

- Лето, чому ти не хочеш бути чесною? – різко запитав Рошаір.

Тиць-тири-диць. Це ще що за заявки?

- Ти про що? Я цілком чесна.

- Я про твої почуття. Я не сліпий і тим паче не дурний.

- Те ж можу сказати про тебе. Чому ти не хочеш бути чесним? – парирувала я, хоча в грудях все аж похололо від страху бути розкритою. Найкращий захист – це напад.

- Гаразд. Тоді я скажу це перший, - Рошаір відкинув мене назад так, що від падіння мене втримувала тільки його рука на моїй спині, і прошепотів просто мені в губи: - Я кохаю тебе.

Він… мене… кохає?!