Майкл МакКланг - Пропала злодійка, Майкл МакКланг

Чудовисько піднялося в повітря, але не дивлячись на те, що шалено махало крилами, раптово зупинилося. Я побачив, що воно було прив‘язане до землі масивним ланцюгом. Його нижній кінець був поза полем мого зору, але я бачив, що верхній кінець ланцюга був приєднаний до жахливого, вкритого шипами списа розміром з корабельну щоглу, і цей спис стирчав у грудній клітці монстра.

Він дико метався в повітрі, а тоді раптово почав падати назад на землю. Я зрозумів, надто пізно, щоб якось зарадити цьому, що знаходжуся в кінцевій точці траєкторії його падіння. Поки він падав, моєю єдиною реакцією було примружити очі й прикрити обличчя рукою.

Він приземлився з силою землетрусу, десь за три метри від мене, й мені ледь вдалося встояти на ногах. Він відкрив несподівано котячі очі на інакше жахливій комашиній морді, й кожне око було більше за мою цілу голову.

-- Ти схибив, -- сказав я, а він втупився в мене.

Маг.

-- Демон.

Що робиш ти в Голдориті, одягнений в плоть?

-- Гуляю. Чому ти не мандруєш з рештою тобі подібних?

Мені подібні еонами не пробачають образ. Мене залишили на поталу тому, що надходить.

-- А що надходить?

Руїна. Спустошення. Знищення. Забуття.

-- Не думаєш, що це пішло б цьому місцю на користь?

Можливо. Ти б хотів цього?

-- Мабуть, що ні, -- признав я. – Що ж, я побажав би тобі гарного дня, якби існував хоча б дрібний шанс, що тут може бути день. Чи щось гарне.

Я почав задкувати. Я не збирався повертатися до тієї істоти спиною.

Давай укладемо угоду, магу.

-- Я вже раз укладав. Нічого не вийшло. Я присягнув, що більше ніколи не буду домовлятися з руйнівними силами.

Я признаю, що в мене розпачливе становище. Ти, одягнений в плоть і володар певної сили, можеш звільнити мене. Я здаюся на твою ласку. Скажи мені своє бажання. Я виконаю його і тоді ти розірвеш мій ланцюг.

-- Моє бажання? В мене їх багато. На цю мить головне з них – обійти тебе і продовжити свій шлях.

Звільни мене. Або я з’їм тебе.

З мене було досить розмов з тією істотою. Навіть якби я хотів, в мене не було жодних шансів розірвати його ланцюг. Він це знав і сподівався, що я не знаю. Проте якби він перекусив мною, то мав би достатньо сили, щоб самому розірвати свої пута.

-- Послав би я тебе до пекла, але… -- я знизав плечима, повернувся, оминаючи демона, обходячи його десятою дорогою.

Він молотив своїм масивним тілом по повітрю і по землі, лютував, метався і весь час погрожував.

Зрештою поступово, крок за кроком, його звуки стихнули позад мене.

27

Одинадцять кіл пекла призначаються для проклятих, тих, хто вів таке грішне, розпусне життя, що заслужили на кару, якої вочевидь їм вдалося уникнути за життя.

Практично всі так твердять, бо всіх так навчають.

Це брехня.

Ми, смертні, намагаємося знайти цьому якесь розсудливе, розумне пояснення, але правда полягає в тому, що певна частина нас потрапляє в пекло не тому, що заслуговує на таке потойбічне життя, а тому, що тисячі років тому так домовилися боги й демони.

Навіть я по-справжньому не розумію природу одинадцяти кіл пекла, а я присвятив значну частину свого життя на їхнє вивчення. Буквально роки. Але коли я склав докупи тисячі фактів, легенд і обривків знань, то принаймні одна річ стала для мене зрозумілою: без постійного потоку безсмертних іскр, якими є душі смертних, всі одинадцять кіл пекла згасли б і померли. Завдяки нам можливе їхнє постійне існування. Душами живляться не тільки злі духи, великі та дрібні демони. Ними живиться весь їхній світ. Ми дрова, якими живляться їхні вогнища, і без нас всі одинадцять кіл пекла згаснуть і помруть.

Тож не дивно, що вони воювали з богами за контроль над світом смертних.

Існує легенда, що боги і демони тільки тоді припинили вбивати один одного, коли домовилися, що частина душ буде відправлятися в пекло, десятина проклятих. Демони були раді без боротьби отримати те, що потребували, а боги були раді віддати за мир частину ресурсу, що безконечно відновлювався, особливо тому, що це їм нічого не коштувало.

О, вони дали цьому розсудливе пояснення. Божий суд і все таке. Стимул творити добро за життя. У кожну мить здихає достатньо злих уйобків, що заслуговують того, що отримують. Але це система квот, а не справедлива система. Якщо в нашому світі перестане існувати зло, якщо кожен чоловік і кожна жінка повернуться до гріха спиною і житимуть по-справжньому бездоганним життям, їм доведеться зішкребти з потойбічного життя фальшиву концепцію вічного покарання і назвати його своїм справжнім іменем – жертва. Десятина, що гарантує мир між верхніми і нижніми світами.

Для демонів ми їжа. Для богів – товар. Щось, чим вони торгують, коли їм це вигідно. Немає жодних сумнівів в тому, що демони лиходії, жорстокі й злі, але не варто забувати, що вони пожирають душі, бо в них немає вибору. З іншого боку боги дозволяють їм це робити, бо їх це влаштовує.

Звісно я вірю в богів, живих і мертвих. Але швидше помру, ніж буду якомусь з них поклонятися.

Проте до того як я добрався до Шипа, я пошкодував, що в мене немає якоїсь вищої сили, до якої я міг би звернутися по допомогу. Пів десятка разів я зупинявся і витягував пляшечку з повільною смертю, яка б дозволила мені продовжити шлях не відчуваючи спраги, голоду чи втоми. Пів десятка разів я ховав її назад в