Айзек Азімов - Межа Фундації

маєте сіріуські гени, які наповнюють вас вродженим знанням сіріуських міфів про Землю?

Компор, здавалося, сторопів.

— Ні, звичайно.

— Тоді що ви маєте на увазі?

Компор зупинився і, здається, спробував зібрати думки докупи. А тоді спокійно відповів:

— У нас у родині є старі книжки з історії Сіріуса. Це зовнішня спадщина, а не внутрішня. І це не те, про що ми патякаємо поза межами родини, а надто якщо плануємо політичну кар’єру. Тревіз, здається, протилежної думки, але повірте, я згадую про це лише в колі добрих друзів.

У його голосі почулася гіркота.

— Теоретично всі ми громадяни Фундації. Але ті, хто походить зі старих світів, таки більші громадяни, ніж вихідці з новіших. А вихідці зі світів за межами Федерації — найменші громадяни з них усіх. Але це неважливо. Окрім читання книжок, я якось відвідав старі світи. Тревізе, агов…

Тревіз пройшовся в інший кінець кімнати й визирнув у трикутне вікно. Воно слугувало для того, щоб показувати більше неба й менше міського краєвиду — більше світла й більше приватності. Тревіз підтягнувся, щоб глянути вниз.

А тоді повернувся в порожнє приміщення.

— Цікава конструкція вікна, — сказав він. — Ви мене кликали, депутате?

— Так. Пам’ятаєш мою поїздку після коледжу?

— Після випуску? Дуже добре пам’ятаю. Ми були друзяками. Друзяками назавжди. Фундація довіри. Двоє проти світу. Ти вирушив у свою поїздку. Я пішов служити на флот, сповнений патріотизму. Якось мені не хотілося з тобою їхати — якийсь інстинкт підказав мені цього не робити. Хотів би я, щоб цей інстинкт і потім залишився зі мною.

Компор не клюнув і повів далі:

— Я відвідав Компореллон. Сімейна традиція стверджувала, що мої предки походили звідти — принаймні з батькового боку. За давніх часів, ще до того, як нас поглинула Імперія, ми належали до правлячої родини, і моє ім’я походить від назви світу — або так це подає сімейна традиція. У нас була стара поетична назва для зірки, навколо якої обертався Компореллон, — Епсілон Ерідана.

— Що це означає? — запитав Пелорат.

Компор похитав головою.

— Не знаю, чи має ця назва якесь значення. Це просто традиція. У їхньому житті багато традицій. Це старий світ. У них є довгі, детальні літописи історії Землі, але ніхто про неї багато не говорить. Вони ставляться до неї забобонно. Щоразу згадуючи це слово, вони піднімають обидві руки з перехрещеними пальцями, вказівним та середнім, щоб відлякати невдачу.

— Ви комусь про це розповідали після повернення?

— Звичайно ж, ні. Кому це цікаво? Та я й не збирався навантажувати когось цією історією. Ні, дякую! Мені треба було робити політичну кар’єру, і останнє, чого мені хотілося, — це випинати своє іноземне походження.

— А як щодо супутника? Опишіть супутник Землі, — раптом сказав Пелорат.

Компора заскочили зненацька.

— Я нічого про це не знаю.

— Вона має супутник?

— Я не пригадую, щоб читав або чув про це. Але впевнений, що коли ви попрацюєте з компореллонськими літописами, то зможете дізнатися.

— Але ви нічого не знаєте?

— Не про супутник. Не пригадую цього.

— Ха! Як Земля стала радіоактивною?

Компор похитав головою і нічого не сказав.

Пелорат не вгавав:

— Подумайте! Ви напевно щось чули.

— Це було сім років тому, професоре. Тоді я ще не знав, що ви будете мене розпитувати. Була якась легенда… вони вважали її історією…

— Яка легенда?

— Імперія піддавала Землю радіоактивному остракізму, погано з нею обходилася, її населення зменшувалося. І Земля якимось робом вирішила знищити Імперію.

— Один присмертний світ збирався знищити цілу Імперію? — втрутився Тревіз.

— Я ж кажу, що це легенда, — виправдовуючись, відповів Компор. — Я не знаю подробиць. Знаю, що в цій історії замішаний Бел Арвардан.

— Хто він такий? — запитав Тревіз.

— Історична постать. Я пошукав про нього інформацію. Це був надзвичайно чесний археолог періоду ранньої Імперії, який стверджував, що Земля розташована в секторі Сіріуса.

— Я чув це ім’я, — сказав Пелорат.

— Він народний герой на Компореллоні. Слухайте, якщо хочете дізнатися про ці речі — летіть на Компореллон. Тинятися тут немає сенсу.

— А як саме, за їхніми словами, Земля планувала знищити Імперію? — запитав Пелорат.

— Не знаю. — У голосі Компора з’явилося помітне роздратування.

— Це якось стосувалося радіації?

— Не знаю. Розповідали, що на Землі створили якийсь розширювач розуму, синапсифікатор або щось таке.

— І він створював надрозуми? — сказав Пелорат з найглибшим скепсисом у голосі.

— Не думаю. Єдине, що я пам’ятаю, — це те, що він не спрацював. Люди ставали кмітливими й помирали молодими.

— Мабуть, це був якийсь моралістичний міф, — сказав Тревіз. — Якщо просиш забагато, то втратиш і те, що маєш.

Пелорат роздратовано накинувся на Тревіза:

— Що ви знаєте про моралістичні міфи?

Тревіз підняв брови.

— Янове, може, це й не моя галузь, але це ж не означає, що я повний невіглас.

— Що ще ви пам’ятаєте про цей так званий синапсифікатор, депутате Компор? — запитав Пелорат.

— Нічого, і я не даю згоди на подальший перехресний допит. Слухайте, я стежив за вами за наказом мера. Мені не наказували встановлювати з вами особистого контакту. Я зробив це лише для того, щоб попередити, що за вами стежать, і сказати, що мер вислала вас для своїх цілей, якими б вони не були. Я не мав би більше нічого з вами обговорювати, але ви заскочили мене, порушивши це питання про Землю. Що ж, дозвольте мені повторити: чого б там не було в минулому — Бел Арвардан, синапсифікатор, що завгодно, — це ніяк не стосується того, що є зараз. Скажу вам знову: Земля — це мертвий світ. Дуже раджу полетіти на Компореллон, де ви довідаєтеся все, що хочете знати. Просто летіть звідси.

— А ти, звичайно ж, покірно повідомиш меру, що ми полетіли на Компореллон, і полетиш слідом, щоб упевнитися в цьому. А може, вона вже все знає. Думаю, що вона ретельно тебе проінструктувала й прорепетирувала кожне слово, яке ти нам тут сказав, бо саме на Компореллоні вона нас і хоче бачити. Правильно?

Обличчя Компора зблідло. Він підвівся і вимовив напруженим майже до заїкання голосом:

— Я намагався пояснити. Намагався бути корисним. Не слід мені було й пробувати. Лети хоч у чорну діру, Тревізе.

Він розвернувся й швидко вийшов, не озираючись.

Пелорат здавався трохи приголомшеним.

— Це було доволі нетактовно з вашого боку, Ґолане, друже. Я міг би дізнатися від нього більше.

— Ні, не змогли б, — похмуро відповів Тревіз. — Ви не витягли б із нього нічого, що він не готовий був би вам розповісти. Янове, ви не знаєте, який він… А до сьогодні