Ольга Манілова - Поцілунок одного разу , Ольга Манілова

Що в ресторанах на Мальдівах добре, так це відсутність рахунків. Можна просто піти, кивнувши офіціантові.

Вони повертаються до вілли навмисно повільно, але раптово вже на дерев'яному мосту Рома притягує її спиною до себе, втискаючись членом, що стоїть, у невагому тканину на сідницях. Цей відрізок дороги темний і до ліхтаря кроків п'ять.

— Дивись, щоб я дійшов, бо погано буде.

— Ой, а хто сьогодні читав лекцію про терпіння? — вона треться об ерекцію і обвиває руки своїми. З’єднані долоні лежать у неї на талії.

— Сьогодні ти благатимеш, — він ласкаво каже дівчині у волосся, як завжди, оманливо.

Кіра не може стримати посмішки, яку, дякувати богові, чоловік не побачить. Двоє можуть зіграти в цю гру, і збудження, що кипить у жилах, штовхає її на сміливість.

- Я в душі п'ять хвилин буду, - повідомляє Кіра, як тільки вони заходять на віллу, і прямує до ванни.

Він ловить її за талію, знову втикаючись членом, куди вийде.

- Це довго, можна і без ванної кімнати.

— У тебе мізки набакир, Кареліне, — виривається вона, обурюючись.

— Угу, ну хоч сукню зніми тут.

Стягує вона багатошарову ганчірку не дуже спокусливими рухами, але Роман навряд чи помічає, бо одразу знімає з неї білизну. Цілує в живіт і уривками лиже засос на грудях свого авторства.

— Ну все-все, — штовхає його дівчина.

- П'ять хвилин.

Годиною пізніше розморена і водночас накручена Кіра впивається в подушки кулаками, коли він пальцями виходить із неї. Карелін починає пестити її клітор ротом, щоб знову втопити в екстазі, але їй не це потрібно.

Їй потрібно, щоб він продовжив почате і щоб відчував хоч частину фрустрації, що її пожирає.

Вона зрушує стегна і підводиться на ліктях, обриваючи його рухи. Озирається через плече. Не приховує, що легені працюють вітряком під час урагану.

- Хочу ще, - вимагає Кіра.

Роман проводить губами по вигину засмаглого стегна.

— Буде ще, але... спочатку кінчи ще раз.

— Ти дуриш мені голову, — ниє вона, хоч знає, що це лише половина правди. — Давай... — вона ковтає і влаштовується зручніше, — увійди туди двома пальцями, а не одним. А потім повністю.

Він випрямляється на колінах і проводить руками по вигину талії та з боків.

— Кіра... потерпи трохи, мені треба контролювати себе. Я... закінчу в тебе зрештою як завжди. Поки що на сьогодні було достатньо розтягнути тебе там.

— Ні, недостатньо, — бурмоче дівчина. - Хочу ще. І швидше. Ось зараз, розумієш? Це не за розкладом. Чи можна не по запису щось зробити?

Роман пестить її пальцями по всій промежині, торкаючись і тугого кільця, ніби слова зачарували його.

Вона вигинається і прикушує себе за руку. Тре стегна між собою, а одна нога тремтить, бо на ту припадає більша вага.

— Рома, — невиразно заводить Кіра, — Рома, торкнись мене...

Він матюкається і матюкається, чи то утримуючи свої пальці від втрати контролю, чи то вагаючись, як почати заново...

Кіра намагається попестити саму себе і шукає чуттєву вершинку між статевими губами. Роман так сіпається позаду, що вона мало не перекидається набік, до всього іншого, він різко заводить її руку за спину, і тепер дівчина ледве утримується на одній розчепіреній долоні.

— Рома, що ти...

- Ти, чорт, спеціально це робиш, так? Та ти... Я ж...

Нарешті доїхало. Кіра посміхається в темряву і скрикує, коли він навалюється на неї, недбало вторгаючись у вагіну.

— Кіро, — гаркає їй на вухо, — я не трахатиму тебе в дупу тут — це зрозуміло? Це вирішено. Але тепер... тепер подивимося, чи зможеш згадати, як це взагалі без мого члена всередині, дивись, люба, забудеш взагалі, що можеш без нього всередині.

Позбавляє її опори вмить і утримує обидві руки за спиною. Без його підтримки її серце розгойдується знову - слава богу, серце взагалі починає битися знову.

Вони засинають на світанку. Він лише неохоче встає, щоб знайти воду, і, замість випити, виливає собі на голову. З заплющеними очима Кіра морщиться від крапель, що падають на розплавлену шкіру, але потім збирає вологу з його волосся долонями і охолоджує собі обличчя.

— Це кондиціювання не працює настільки добре, як вони гадають.

— Спи вже, — закидає на нього ногу Кіра, і він тикає обличчям у її волосся.

Дні, що залишилися, вони занурюються в блаженство ізоляції, не відвідуючи і ресторани. Помічник генерального менеджера навіть навідується на віллу: мабуть, їхній дворецький боїться, що робить щось не так, раз гості від усього відмовляються, крім підносів з їжею.

Мільмо, їхній дворецький, — чудовий і працьовитий хлопець, який ще й добре пам'ятає «містера Фрезя, такого дотепного містера, такого веселого містера». Кіра вмовляє Рому залишити йому нечувані чайові.

Виліт назад проходить без затримок. Дівчина трохи хвилюється через свій незрозумілий статус «безвиїзної», але якщо не можна залишати країну — це ж не означає, що до неї не можна повертатися? Можливо, Кіра і була закордоном, коли поставили заборону.

Прочитане на форумах заспокоює, навіть в історію звичайних пасажирів на кордоні не вдивляються так прискіпливо при поверненні, а що вже казати про чартери. У них із Ромою зазвичай навіть не перевіряють документів по дорозі назад.

Хвилювання не виправдовується. Повертаються вони завжди через невеликий приватний аеропорт у області. Тут цього разу прикордонник навіть не заходить на борт.

Машина сьогодні очікує трохи віддалік від трапу.

Вітрено як ніколи.

З іншого кінця смуги наближається джип на значній швидкості, а після зупинки з нього вислизає Лешей.

Карелін знаком показує, що розмови будуть потім вже.

По дорозі до їхнього авто Рома помічає розстебнутий ремінець її босоніжки і, звичайно, не може залишити це просто так.

Він опускається навпочіпки, щоб вставити шкіряну стрічку на місце. Кіра оглядається, на тій самій смузі, тільки далі, сьогодні стоїть ще один менший літак.