Олександра Спаська - Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська

Як і припустив Ліам, у провулку йшов запеклий бій Марах проти вже сімох нападників, що ніби навіжені, раз за разом кидалися на неї, маючи на меті лише одну ціль – вбити. По важким рухам та реакції, яка періодично пропускала удари, було зрозуміло, що тренована часом та бойовим досвідом дівчина, все ж уступала навалі вбивць, і його серце кольнуло, а рефлекси стрімко потягли тіло в бій.

За ті секунди, що він стрілою летів на підмогу, обладунки Карлаха стали в стрій на захист Таіри, спочатку трансформувавшись у двосторонній спис, а потім, коли Ліам натиснув на потаємну кнопку, скіпетр розділився на дві рівні частини, перетворившись в мечі-близнюки. Саме цими мечами він почав свій наступ, відразу заколовши двох зі спини, даючи Таірі можливість трохи видихнути.

А далі все закрутилося за класичним сценарієм, де двоє стали єдиною вбивчою силою, що у своїй відпрацьованій майстерності згодом вивели з ладу третього, четвертого та п’ятого з нападників, залишивши на закуску двох сміливців, що не зважаючи на їхні втрати, стояли до останнього, ніби ціна їхнього життя була рівна смерті Таіри.

Розворот, і нападаючи на одного з агресорів, Марах відкрилася, пропускаючи удар іншого, а Ліам, прорахувавши траєкторію меча на перед, кинувся до неї, рефлексивно закривши її своїм тілом, ніби щитом. Різкий удар пройшовся по камзолу, розрізавши тканину, ніби масло, на щастя не задівши шкіри. А далі стало те, чого чорнявий взагалі не очікував, бо вбивця, нанісши свій удар Прайму, злякався того, що зробив та забарився, давши можливість Тодею забрати його життя.

Слідом за ним рухнув і останній, який прийняв свою смерть, навідмаш перерізаним горлом. І тільки він впав на землю, в конвульсіях відходячи до богів Харея, Марах видихнула, але білявка, що наглядала за сутичкою збоку, навпаки обм’якла від тиску, що рвонув у голову.

Не такого результату очікувала Ша Нарін, яка, в шокованому стані, не могла зрозуміти, як так сталося. Здавалося, її план знищення суперниці, був ідеальним, але і він дав тріщину не врахувавши одну важливу сталу – Тодея Ю’Ліама, який, як виявилося, був вмілим воїном, а не простим баламутом, що все своє життя витратив на жінок, як те їм доповідали донощики.

Тремтливими руками вона дістала з кишені свисток, який взяла з собою на всяк випадок, та подула в нього, разом із ультразвуком, подаючи команду особливій варті, яку привезла з собою з Аракії. Її ноги приросли до брущатки, тож, ошелешена, продовжила наглядати за дійством очікуючи продовження.

- Ти що робиш?! Взагалі з головою не дружиш?! – кричала Таіра, від злості за безпечність Ліама та за те, що він вискочив перед нею. - Нащо підставлятися під удар?

- Хто ще підставляється, - огризнувся чоловік, склавши мечі та мельком глянувши на грубу тканину, що була розпорота гострим лезом. Кілька секунд і зброя Карлаха у звичному виді вже висіла на поясі, а чорнявий направився до Марах. - Не можна бути настільки безпечною.

- Безпечною? – не могла повірити в те, що чула, стараючись стримати серцебиття та погасити рівень адреналіну в крові, після запеклого бою. - Я попереджала, що не можна полишати стіни алькасару без охорони, а ти мене не слухав! Тож, захищати тебе – моя відповідальність, а не навпаки. Ти забув, що ти Прайм?

- А ти хто? – злісно вдарив кулаком в стіну, біля якої вже стояв, і від неї відлетіла штукатурка.

- Я – твоя охорона!

Ліам зціпив зуби на її зауваження, а потім, ніби не витримав внутрішньої боротьби, схопив нерозумну та різким ривком притиснув до стіни, нависаючи зверху.

- Ти – моя жінка! – гаркнув, пропалюючи її гнівним поглядом, аби вона закарбувала його слова на все життя.

- Я не твоя жінка! – за мить заперечила Марах гнівно, та відвівши очі, відштовхнула того, хто перейшов її власні кордони.

- Ти сліпа?! – не дав їй можливості вивільнитися та знову пригвинтив до кам’яної. - Глуха?! Недалека?!

З кожним наступним питанням роздратований чоловік нахилявся до Таіри ще ближче, готовий придавити своїм тілом та авторитетом. Відчуваючи вулкан емоцій, що випікав з середини, він не міг більше просто мовчати, тому, відкинувши всі упередження, відкрив потаємне, оголяючи душу.   

- Я зі шкіри геть лізу, аби ти побачила в мені не тільки того, кого треба захищати; аби в моїх словах почула моє особливе відношення до тебе; аби в поведінці відчула те, настільки ти мені дорога. Досить вже робити вигляд, що між нами нічого немає! Ти – моя, і крапка! – в підтвердження вдарив кулаком по стіні поряд, не відводячи погляд від ошелешеної. - Ще раз побачу, що ти лізеш на рожен – сам тебе приб’ю. Зрозуміла?!

- Ні, - пошепки промовила дівчина, не знаючи що взагалі відповідати, адже слова Прайма поцілили в саму душу, перевернувши там все догори дриґом, а від того емоції та почуття злилися воєдино, відтворивши до цього не відомий коктейль. Тим паче, під дією адреналіну.

- Тоді давай інакше, - видихнув декілька разів та зціпивши зуби, переінакшив сказане так, аби на цей раз недолугій дійшло. - Якщо з тобою щось станеться, я сам переріжу собі горло, бо ще раз не перенесу твоєї смерті. Вибач, та я не можу бути таким холоднокровним, як ти. Я люблю тебе, і від однієї думки, що з тобою щось станеться, болить в грудях нестерпно! - випалив, не подумавши, як відреагує Марах на його слова.

- Я… - не могла скласти слів до купи, що крутилися бджолиним роєм в голові, наспівуючи незрозумілу мелодію. - Я.. – запиналася, блимаючи очима, ніби риба ротом, і чорнявий зрозумів, що був занадто прямолінійним.

- Мовчи краще, - відповів за неї Ліам, вхопившись за перенісся. – Давай поговоримо про це пізніше. Треба йти звідси. Не зрозуміло скільки ще таких ховається серед вуличок Тарума, - додав та різко повернувся, почувши грізний тваринний рик, який вкотре вхопив його за душу.