Іван Керницький - Король стрільців

МІТИНҐ
Комедія з совєтського побуту в одній дії

----------------------------------------------

Друкується за виданням:

Керницький Іван. Мітинґ. — Львів: Українське видавництво, 1942

----------------------------------------------

Дійові особи:

К о л т у н — голова сільради.

П о п е р е ч н и й — аґітатор.

Т о в а р и ш   П е й с а т и й — секретар райпарткому.

Т о в а р и ш   С в и н е н к о — начальник райземвідділу.

І в а н   П и р і г — 1-й делеґат.

П а р а н я   Цебричок — 2-й делеґат.

С е н ь к о   Б а й с т р ю к — комсомолець, 3-й делеґат.

С е л я н и,   м о л о д ь.

Дія відбувається в галицькому селі під час більшовицької окупації.

Р е ж и с е р с ь к і   з а в в а г и: де сцена невелика і не може помістити більшої кількости осіб, частину акторів (другорядні ролі) можна розмістити теж і між глядачами.

Сільська школа. В лівому куті залі стоїть поміст, на якому стіл і крісла, місце для «президії». Вздовж залі поставлені лавки — місце для учасників мітинґу. Двері, одні праворуч — ведуть у сіни, другі ліворуч — до шкільної канцелярії. На стінах — портрети Леніна, Сталіна, Молотова та інших «більшовицьких богів», червоні прапори, льозунґи, плякати. Вечоріє. На столі президії світиться лямпа. Знадвору чути, як грає трубка, скликаючи людей на мітинґ.

ЯВА 1

До кляси входить перша група селян.

1 - й   с е л я н и н.   А щоб тобі в ухах грало, гаспиде проклятий! Розносила їх дідьча мама з мітинґами, і ради нема. Не встиг чоловік з поля прийти, крижі випростати, ложку страви хлепнути, а тут уже лети стрімголов, як би де, борони Боже, горіло.

С е л я н к а.   І то так день у день, ні свята, ні неділеньки Божої в них нема. Гей, татунцю небесний, а то-с для нас кару винайшов, а то-с нас покарав! Визволили нас, роззули, обдерли, а тепер ще тими мітиками дихати не дають.

1 - й   п а р у б о к.   Не журіться, тіточко, запишетесь до колгоспу, от тоді вам буде щасливая жизнь! (Деклямує):

У колгоспі — добре жить, Десять робить, сто лежить, А як сонце припече, То й тих десять утече!..

С е л я н к а.   Тьфу!.. А щоб ти подавився своїми словами, шибенику один ходиш! Та я щоб без соли їла, щоб раз у тиждень скірку хліба вкусила, то до колгоспу не піду!

Г о л о с и:   Тссс!.. Тихо…

ЯВА 2

Вбігає агітатор Поперечний, низенький худенький чоловічок, увесь захеканий, спітнілий.

А ґ і т а т о р.   Люди! Люди! Товариші! Швидше, швидше, ради Бога! Вони вже тут. Вже приїхали!

Г о л о с.   Хто такий? Кого там знову принесло?

А ґ і т а т о р.   Ой, Господи! Та тоті — з району… «Товариші!»… А з ними — делеґати-колгоспники, що їздили до Росії. Товарищі, товарищі! Пожалуста! Поспішіться немножко. Вот, садітесь, садітесь, де хто може, і щоб кожному було харашо. (Сходиться щораз більше людей).

1 - й   с е л я н и н.   Гей, гей, милий Боже! Побули рік большевики, і вже чоловікові язик перекрутило: сам не знає, по якому бесідує… А що станеться, як вони довше побудуть?

2 - й   с е л я н и н.   Тоді нам усім голови покрутять.

Г о л о с.   А може, їх самих скоріше дідько візьме.

Г о л о с и.   Тсс!.. Тихо!.. Йдуть «гнані і голодні!»

ЯВА 3

Входять: попереду голова сільради Колтун, рослий дядько в кожусі, лисий, пуцуловатий, з хитруватою усмішкою на обличчі. Поруч із ним іде товариш Пейсатий, високий, худощавий жидок, в ґімнастьорці і в кашкетці, підперезаний ременем. В нагрудній кишені у нього автоматичне перо, під пахвою шкіряний портфель. За ними котиться присадкуватий і товстенький малорос Свиненко, круглий, рум'яний у вишиваній косоворотці. В нагрудній кишені в нього двоє автоматичних пер, під пахвою — шкіряний портфель. Далі надходять делеґати-колгоспники: дядько Іван Пиріг, у полотнянці і в кудлатій кучмі, розгубленим і ніби з переляканим видом. Параска Цебричок, колгоспна свинарка, здорова сільська дівчина, прибрана вже з-більшовицька в червону беретку на підстриженій голові та в куценький плащ совєтського фасону. Наостатку йде, спотикаючись, комсомолець Сенько Байстрюк, сильно напідпитку.

П е й с а т и й (звертаючись до людей). Драстуйте, товариші!

Д е х т о   з   г у р т у.   Трястя на вас, трястя.

Колтун, як предсідник зборів, розсівся за столом, решта начальства сідає поки що в перших лавках на залі. Селяни, парубки, дівчата також примощуються, де хто може, хто на лаві, хто на підвіконні, хто на порозі, а хто під стіною. Дехто зразу укладається спати. Чоловіки розпитують за тютюном, за паперцями, прикурюють один в одного, зрезиґновані, байдужі.

К о л т у н   (кашлянув). Кхм!.. Товариші!.. Як би то мовити… Ну, зійшли-сьмо ся тут нинька, як звичайно, на той мітик, дай ми на то, та й треба б нам си вибрати якусь президію, так чи ні? (Дивиться запитливо на Пейсатого).

П е й с а т и й   (киває головою). Давай, давай. Колтун. Ага, давай…

К о л т у н.   Ну, як давай, то давай, дай ми на то… Ну… Слово для президії… те!.. Тьфу!.. Як його там… Пропозицію для слова… ні, не так!.. (До аґітатора). Федьку! А відчитай там з тої карточки, що тобі пан товариш Пейсатий написали!

А ґ і т а т о р   (пропихається наперед). Товариші! Наступило предложеніє обрати президію нашого собранія в такому качестві. Перше — Колтун Григорій Гаврилович, голова сільради/ (Плеще в долоні).

К о л т у н.   То це ніби я. (Теж плеще в долоні, на залі гамір, сміх).