Георгій Іванович Кублицький - Материками й океанами

російських учених і мандрівників. Одна за одною радянські експедиції вирушали в далеку дорогу — в Чілі, Перу, Бразілію, Іран, Афганістан, Абіссінію…

Перший радянський експедиційний караван показався 1923 року і на дорозі до центру Монголії. Вела його людина, яку, незважаючи на сивину і глибокі зморшки, монголи скрізь одразу впізнавали і, зустрічаючи як давнього друга, простягали йому розкурені люльки.

Петро Кузьмич Козлов знову ступив на караванний шлях Центральної Азії. Мандрівникові йшов уже сьомий десяток, але він ще був бадьорий і міцний.

Третій раз прямуючи до дорогих йому стін Хара-Хото, Козлов цікавився й іншими пам'ятками старовини, на які так багата Монголія. В цій країні мандрівникові розповідають про минуле таємничі написи і малюнки на скелях, незліченні могили, то викладені камінням, то прикрашені статуями або обелісками.

Випадково почута на хуторі біля міста Улан-Батора розповідь про скарб старовинних виробів з нефриту змусила Козлова змінити маршрут. А незабаром від радянської експедиції з Монголії почали надходити дивовижні вісті, і археологи різних країн заходились розшукувати на картах хребет Ноін-Ула.

У цьому прекрасному кутку Північної Монголії, де в рідких хвойних лісах токують тетеруки і де взимку сніг довго зберігає сліди звірів, Козлов знайшов понад двісті могил. Розтоплюючи багаттями мерзлоту, він почав розкопки. Спочатку траплялись поламані іржаві вудила. На глибині десяти метрів заступи вперлись у колоду. Нижче була дерев'яна похоронна будівля з гробом, поставленим, як потім виявилось, дві тисячі років тому. Це була могила воєначальника східних гунів.

З інших могил витягли килими, тканини, бронзові курильниці, залишки сідел, янтарне намисто, дерев'яну дощечку з обвугленою паличкою (як видно, для добування вогню тертям), залізні наконечники стріл, оздоби з червоного золота — та всього і не перерахуєш. Все це чудово збереглось. Знайшли навіть чорну косу з вплетеним у неї двадцять віків тому шнурком. Очевидно, коси відрізали тоді на знак жалоби і трауру за померлим вождем.

Знахідки в курганах — могильниках Ноін-Ула, на думку відомих учених, підкреслювали схожість культури стародавніх народів Азії і Європи.

Влітку 1925 року, закінчивши розкопки в Ноін-Улі, експедиція Козлова вирушила далі. Мандрівник виявив у одному місці гранітну. статую черепахи. Але знахідку не можна було захопити з собою: вона важила півтори тонни! У печерах долини Теплих скель Козлова зацікавили вирубані на камені малюнки оленів, зайців, гірських баранів, змішані з незрозумілими значками і письмом.

Безумовно, щастя подорожувало разом із знаменитим мандрівником на всьому його шляху до Хара-Хото. Він розшукав руїни китайського військового міста з довгою і по-східному барвистою назвою, яку можна перекласти так: «Військова фортеця, яка поширює велич і славу». З глини гобійських горбів експедиція витягла кістки первісного носорога, трипалого коня, жирафи.

Влітку 1926 року Козлов ішов серед блідо-зелених заростей тамариску на берегах річки Ецзин-Гол. Перед ним знову був його Хара-Хото. Легко зрозуміти почуття, які охопили старого мандрівника…

По суті тут треба було зробити небагато: заповнити деякі прогалини, що залишились після перших розкопок, дещо уточнити, ретельніше скласти план руїн. Під час цих робіт було знайдено ліпні оздоби будівель, статуї з незвичайно виразними обличчями. Поповнилась колекція монет, оздоб, посуду. Пощастило знайти і скелет, вивчення якого могло підтвердити або спростувати припущення вчених про стародавніх мешканців міста.

Останній цвях забито в ящик з новими знахідками. Козлов розчулено попрощався із своїм дітищем, яке подарувало йому стільки прекрасного, і, залишивши його досипати свій сон у глибині пісків, повів караван на північ.

* * *

Все знайдене в Хара-Хото було вивчене якнайретельніше. Над цим працювали знавці стародавнього письма, монголознавці, археологи. Колекції експедиції були такі великі, що їх дослідження зайняло багато років.

Що ж ми знаємо тепер про Хара-Хото?

Учені стверджують, що долину річку Ецзин-Гол було населено ще до нашої ери. Тут стояли китайські фортеці, побудовані для захисту від наскоків північних кочівників. Потім долину зайняли тібетські племена.

Тут виникла держава тангутів. У XI столітті вона називалася Си Ся, або Велике Ся. Це була одна з наймогутніших держав Далекого Сходу, вона зуміла відбити напади армій імператорського Китаю і в боях ствердила свою незалежність…

Країна тангутів у центрі Азії займала досить широкі простори. Вона мала все, що тоді потрібно було для розквіту — багаті пасовиська і родючі долини, зручні торговельні шляхи і велике хоробре військо. Хара-Хото — тангути називали його Едзіною, — було тільки одним з багатьох міст тангутської держави. Імператорський двір містився в столиці Син-цині. Тангути мали свою культуру. Вони створили свою писемність, котра відрізнялася од китайської.

На початку XII століття над Си Ся нависла загроза монгольської навали. Спочатку це були окремі спустошливі наскоки. Але 1225 року величезне монгольське військо на чолі з самим Чінгісханом напало на країну тангутів. Тангути чинили одчайдушний опір, і Чінгісхан наказав нікого не милувати, нищити геть усіх, — «до потомків нащадків їх і навіть до останнього раба». Цього бузувірського наказу було виконано. Держава тангутів зникла з лиця землі.

Едзіна, Чорне місто, було одним з перших тангутських міст, що їх захопили монголи. Певно, це було до наказу Чінгісхана, і місто не зазнало участі дотла зруйнованої столиці Си Ся. Монголи почали називати його Хара-Хото. Під цією назвою воно згадується, як монгольське торгове місто, в стародавніх літописах; у XIII столітті про нього писав славетний мандрівник Марко Поло.

Місто в пустелі стало мертвим містом тільки в другій половині XIV століття, коли китайські війська вибили з нього монгольського правителя. Відтоді століття простояло воно в забуті, аж поки російський мандрівник відкрив його поховані в пісках скарби.

Серед цих скарбів найціннішим, мабуть, виявилася бібліотека, знайдена в «славетному субургані». Цінним, але «німим»: адже багато її книжок були написані забутою мовою зниклого або, точніше, винищеного народу. До знахідок у Хара-Хото вчені різних країн, маючи лише кілька зразків незрозумілої писемності тангунів, намагалися збагнути її, але їм пощастило розшифрувати лише небагато ієрогліфів.

І от, розбираючи бібліотеку «славетного субургана», сходознавці скоро натрапили на складений сімсот років тому тангутсько-китайський словник. У їхніх руках опинився ключ до скарбів! Але по-справжньому скористатися цим ключем вдалося набагато пізніше. Оживив мертву