Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

парфум. Я випробував кілька запахів на зап’ястку, але вже скоро вони перетворилися у непізнавану суміш ароматів. Виявляється, це робиться не так: треба бризнути трохи парфуму на спеціальну смужку паперу.

Зрештою, продавчиня обрала для мене те, що на її думку мені найбільше підходило. І моєму гаманцю теж.

Субота, 29 червня

Знімаю капелюха перед Антуаном та Ріа за імпровізований ресторан «Чез Травемунді». Я роками так гарно не їв. Шість страв! Помірно сервіровані, стримані порції для старих, а на десерт — найприємніше товариство. Прекрасний вечір. Ми сиділи з п’ятої години до десятої, співаючи навіть тоді, коли мили посуд, а відтак непевною ходою попрямували додому. На щастя, я був розважливим з алкоголем, інакше ще й досі мучився би похміллям.

Після привітального коктейлю виступив Еферт. Він говорив осяйними термінами про радощі життя життя і переваги дружби. Він і справді все до ладу продумав. Підсумовуючи, Еферт буденно згадав, що з понеділка кілька днів відпочиватиме в лікарні й повідомив нам години відвідин.

«І якщо хтось сьогодні ввечері заїкнеться ще раз на цю тему, то я особисто розмажу це карпаччо з лангустинів йому по волоссю».

Тиша.

Потім Греме підняв тост за Еферта і заціпеніння зникло.

Учора ввечері були й інші гарні промови, і пісні, і кумедні жарти, була навіть харчова вікторина. Мені прикро, що моя пам’ять не спроможна всього втримати.

Сьогодні починається Тур де Франс. Упродовж наступних трьох тижнів ви щодня можете знайти мене у будинку. Я люблю безкінечне телебачення в прямому ефірі. Перші кілька годин стежитиму за бельгійською трансляцією, а ближче до кінця, коли ажіотаж зросте, увімкну радіо Тур де Франс і слухатиму голландські коментарі, дивлячись по телевізору беззвучну картинку.

Неділя, 30 червня

Я вже на половині свого щоденника Наприкінці сьогоднішнього дня за плечима буде перших шість місяців. Через хворобу я пропустив лише п’ять чи шість днів. Непогано, хіба ні?

Це не завжди просто. Матеріал для занотовування не завжди презентує себе щонайкращим чином, тому я часто ловлю себе на ретельному зважуванні своїх слів. Водночас потреба писати загострює відчуття і не дає розслаблятися. Хто би і коли би не сказав щось вартісне, я намагаюся це запам’ятати, але так трапилося, що пам’ять — одне зі слабких місць цього вікодавнього тіла. Маленький записник — це вихід, однак я не можу ним скористатися, бо тоді це надто кидатиметься у вічі. Блискучі допитливі очі стежать звідусіль.

«Що ти там постійно пишеш, Хендріку? Дай почитати!»

«Я працюю над мемуарами. Ви всі зможете їх прочитати, проте лише після того, коли я закінчу».

Потім їм захочеться дізнатися, чи фігурують там вони, а потім я скажу, що фігурують усі, а тоді вони поцікавляться, чи в гарному світлі я їх подаю. «Лише в гарному!» — запевню я їх. Зазвичай, цим би вони вдовольнилися, навіть якби вважали мене хвалькуватим бовдуром, рабом своїх мемуарів.

Я став дуже неспокійним глядачем Тур де Франс. Минулорічна гонка, як і позаминулорічна, бачила так багато зіткнень з пораненими велосипедистами, які незграбно сиділи на гудронованому шосе, з парочкою голландців, які незмінно опинялися в кінці списку, що це почало псувати задоволення від перегляду. Учорашній відкритий перелом ноги не додав мені сподівань на краще. Першим постраждалим був наш національний офірний цап — нещасливець Джонні Гоґерланд. На щастя, він, в’їхавши у банер, не наштрикнувся на дріт. Було й декілька інших видовищних падінь.

Гірше всього було тренерові, котрий застряг під фінішною аркою — його витягли саме вчасно. Натовп був неймовірно прекрасний!

Понеділок, 1 липня

Сьогодні вранці Еферт поїхав на таксі до лікарні. Щойно йому телефонував. Він чекає хірурга, який оперував його минулого разу.

«Не мій найкращий приятель, але обирати собі лікаря не доводиться».

Ні, з лікарями вільний ринок не спрацьовує. І вже без сумніву — не за страховкою. Хіба що тебе звати королева Беатрікс, але то була би вже інша історія. Мені цікаво, чи вона має також додаткове страхування?

Учора вдень невідомий бельгієць, який раніше ніколи нічого не вигравав, опинився за десять метрів перед основною групою, претендуючи виграти другий приз Тур де Франс. Навіть якщо вам не подобаються велогонки, ви радієте, коли Хлопчик-мізинчик перемагає велетня, коли Давид здобуває перемогу над Голіафом. Я люблю знедолених! Доки вони не бідолашні невдахи, ось так.

Грітьє написала собі довгого листа й приклеїла його на кухонній шафці. У ньому вона пояснює собі, що хвора на Альцгеймера, перераховує проблеми, з якими може зіткнутися, дає собі поради та заохочує не боятися того, що може відбуватися, коли вона почне втрачати здоровий глузд. Закінчує зі словами: «Втратити — це не найгірше, що може статися, перемогти — це ще не все. З любов’ю, Грітьє». Мене надзвичайно зворушило те, як вона звернулася до себе. Грітьє ставилася до своєї хвороби по-новому й унікально.

Вона вголос розмірковувала про те, як пізніше відреагує на власного листа. Найвірогідніше, коли я дізнаюся відповідь, вона вже не зможе цього зрозуміти. Що за химерний лад речей!