Джо Хілл - Пожежник

на розпечене червоне ковадло. Забрязкотіла сталь — вона виразно це розчула. Десь із чорної хмари вилітали іскри. Хвіст диявола — тонкий, дванадцятифутовий батіг, сплетений з вогню — хльостав позаду нього.

Чорна хмара була такою велетенською, що за нею Гарпер не бачила ані поліцейського відділка, ані парковки, ані багать. Дим ширився над переправою, безпросвітна заволока отруйного туману.

По той бік диму кричали, волали, метушилися люди.

Диявол раз по раз ударяв молотом і щоразу лунав звучний «дзеньк!» Він відкинув палаючу голову назад; на місці очей пашіли дві червоні зачаровані жарини. У профілі цієї істоти годі було не впізнати Пожежника.

Диявол скінчив працю, відклав молот і підійняв щойно викуване знаряддя — вогненний спис, вила, змайстровані з чистого полум’я, завдовжки з його власне тіло.

Хтось по той бік диму застогнав. Гарпер ще не доводилося чути голосу, настільки сповненого відчаю. То був зойк людини, що боялася за власну душу.

Кілька думок стрімкою чередою осяяли її, мов тріскотлива вервечка петард, що вибухають одна по одній.

Перша: то був лише театр тіней. Вона гадки не мала, як він це робив, але була певна, що побачене мало чим відрізнялося від хлопчиська, який, спрямовуючи світло ліхтарика собі на долоню, вичакловує тінь слона на стіні у спальні.

Друга: якщо вона хоче забратися звідти, то зараз саме час. Це аж ніяк не триватиме вічно.

Третя: Джону теж слід було забиратися. Закінчити свою виставу й вислизнути. Він наробив більш ніж достатньо диму й хаосу, щоб дати змоги в’язням, накульгуючи, пройти переправою непоміченими.

Четверта й остання: можливо, йому було байдуже, чи вдасться втекти. І завжди було. Можливо, ймовірність потрапити в полон і загинути була для нього не приводом для турбот, а спокусою.

Гарпер видерлася схилом навкарачки, хапаючись пальцями за порослі мохом щілини між кам’яними блоками.

Вона насилу звелася на ноги, випроставшись у суцільній чорній хмарі диму. Знала, що не варто вдихати повітря, але у носі й горлі все одно немилосердно запекло. Трохи полегшало, коли вона схилилася нижче, але тільки трохи.

Гарпер просувалася крізь пелену. Асфальт у себе під ногами вона ще могла розгледіти, але на тому й усе. Дим був надто щільним, щоб побачити щось далі цього.

Звіддалік, з-поза димової завіси, вона знову почула шум — організований хор командних викриків — голоси кількох чоловіків, які перегукувалися один з одним, злагоджено координуючись.

Залп води поцілив у пелену диму, скерований у палаючі груди диявола. Сатана замерехтів, підніс руки, щоб захистити обличчя, і на якусь мить вила здригнулися, прибравши форми величезного халігана.

Десь у диму, здивовано скрикнувши, зарепетував Пожежник. Закалатала й грюкнула сталь.

Сатана захитався й крутнувся на місці, впустивши миготливі вила. Він вкрив своє тіло крилами, сховавшись усередині, а потім зіщулився і зник.

Чоловік, який тримав пожежний шланг, і далі обдавав хмару водою. Бризки полетіли повз Гарпер. У гарячому диму вони сичали, а хмара змінила колір й текстуру, перетворюючись із бруднуватої і чорної на вологу й бліду — уже не так з диму, як з пари.

Гарпер зрозуміла, що сталося. Вони влучили в нього, ось що. Щільний таран з води збив Пожежника з ніг.

Не думаючи, Гарпер кинулася глибше у дим, прямуючи туди, звідки, як їй здалося, долинав його голос.

Знову крики, вже ближче. Деякі з них рухалися у хмарі, наближаючись до неї. Ні — наближаючись до Пожежника.

Її нога перечепилась об щось — залізний прут, що забрязкотів асфальтованою поверхнею. Гарпер спинилася, випрямившись. Халіган. Щось ковзнуло поряд у тумані. Когось поряд знудило.

Пожежник, похитуючись, зіп’явся навкарачки. Шолом йому з голови зірвало, тож волосся тепер було просякнуте водою. Плечі здригалися. Він тужився і блював водою.

— Джоне! — покликала вона.

Він підвів голову. Очі в нього були збентежені й нещасні.

— Якого хріна ти тут робиш? — запитав він.

Він став навколішки, погойдуючись, і розтулив рота, аби ще щось додати. Та не встиг, бо поряд, у клубах диму, виринула фігура, привернувши його увагу.

Істота — страховисько з комашиною пикою — вискочила з диму. Її гладенькі блискучі очі сяяли у пливкому тумані. Вона мала опуклого, гротескного рота. З іншого боку була схожою на чоловіка, одягнутого в пожежну куртку й чоботи по коліно. Істота ткнула чорним чоботом Пожежнику між лопаток й пхнула, потуривши Джона лицем об землю.

— Гандон, — промовило страховисько: пожежник — справжній пожежник — у протигазі. — Клятий гандон, ось ти й попався, — провадивав Протигазник.

Джон почав зводитися на долоні й коліна. Протигазник відвів один чобіт і щосили вгатив йому поміж ребра, збивши чоловіка на землю.

— Нахер тебе, гандон малий, — промовив Протигазник. — Сраний ти гандон... хлопці! Хлопці, я його піймав! Піймав сраного гандона!

Він знову копнув Пожежника, цього разу в бік, розвернувши його впівоберта.

Гарпер чітко розуміла, що за якусь мить Джона обступлять звідусіль — заб’ють на смерть Протигазник та його друзяки.

Вона схилилася й схопила його халіган...

...і тієї ж миті закричала від болю й здивування, не втримавши його. Жінка шоковано опустила погляд на руку. На почервонілій долоні вже бубнявіли пухирі. Халіган був розпеченим, ледь не таким же гарячим, як шпичак для таврування.

Її скрик привернув увагу Протигазника. Він витріщився тупим, страшним поглядом і тицьнув у неї рукою.

— Ти! Ану, нахер, на грьобану землю! Цицьками донизу, руки за грьобану голову! Бігом, бігом кажу, бо нахрін...

Джон з розлюченим ревом підскочив, обхопив руками Протигазника за пояс і спробував повалити того додолу. Однак усе, на що він спромігся, — це відтягнути чоловіка на кілька кроків назад, поки Протигазник, на шість дюймів вищий та сотню фунтів важчий за Джона Руквуда, не шарпнув його в інший бік.

Вони зчепилися, соваючись колами. Протигазник обома руками ухопив Джона за праве плече й щосили смикнув. Суглоб нудотно, чавкотливо затріщав. Джон припав на одну ногу і Протигазник зарядив коліном йому в підборіддя, відкинувши голову назад. Джон завалився на спину. Протигазник ступив крок уперед і став чоботом англійцю на груди, почавши давити. Кістки затріщали.

Скинувши пальто, Гарпер огорнула ним попечену праву руку і знову схопилася за халіган. Навіть крізь тканину вона відчувала жар, запах плавленого нейлону.

Гарпер підняла халіган. Протигазник обернувся, забрав ногу з грудей Джона і рушив до неї, широко розвівши руки. Вона змахнула халіганом і залізяка з металевим «цванг» поцілила йому в шолом. Протигазник зробив ще крок, склався навпіл і повалився головою вперед на землю. Його шолом відлетів убік, розтинаючи імлу, мов фрісбі. Потім з гуркотом упав на асфальт; на одному боці зморщилася карикатурна вм’ятина.

Від її вигляду жінці стало зле. Гарпер відчувала,