Василь Олександрович Лисенко - Наказ лейтенанта Вершини

Не везло! Скільки я на нього доносів із Сиволапом понаписував, і не пособило!..

Скрипаль підвівся, пішов у глиб льоху, зупинився біля купи міцних дубових клепок, підняв одну, розмахнувся і вдарив нею об муровану стіну.

Довкола сиділи похмурі есесівці, поглядаючи на зачинені двері, прислухалися до найменшого шерхоту, чекали кари. Лернер примостився на перевернутій бочці.

Двері відчинилися, і партизан з автоматом гукнув:

— Старший поліцай Скрипаль, виходь!

Фашисти стрепенулися, повтягували голови в плечі, перелякано поглядали на партизана. Скрипаль підвівся, сказав Юркові:

— Тепер, брат, капут! Бувай, хлопче!

Незабаром знову відчинилися двері, і партизан повів на допит есесівця. Так одного за одним викликали фашистів на допит, але в льох ніхто не повертався. Нарешті дійшла черга й до Юрка. Його завели в кімнату, де за столом сидів лейтенант Вершина.

— Ти хто? — суворо запитав він Юрка. — Фашист? Есесівець?

— Перекладач!

— Доперекладався!

Лейтенант повернувся до партизана, який привів Юрка:

— Кузьмо, залиш нас з цим паном перекладачем і почекай в коридорі.

Партизан вийшов. Лейтенант підвівся з-за столу, подав Юрку руку:

— Розмалювали тебе дівчата! Ти тепер як та писанка! Не журись, Юрку, до весілля заживе! За повідомлення — велике спасибі. Вчасно ми його отримали! І вашій Лесі спасибі. Славна дівчина! Прибігла до Кравця, а той зліг, рана на нозі відкрилася, поранили його фашисти під Житомиром. Він послав дівчину в Гаївці до нашого зв'язкового. І вона встигла, бо якби ще трохи — згоріли б люди. Чого скривився?

— Лице пече. І в голові гуде, як у вулику. Набридла мені служба в Маєра. Залиште мене в партизанах.

— Ти й так партизан.

— Я в загін хочу! Не можу більше так…

— Он скільки ви людей з Лесею врятували. Нема в нас людей, які б підтримували стосунки з Маєром.

Лейтенант підвівся з-за столу, підійшов до Юрка, взяв за плечі, прихилив до себе:

— Молодий ти ще! Розумію, як тобі важко. А кому зараз легко? Ти думаєш, так просто далася перемога оце зараз? За неї віддало життя немало наших бійців. Але ніхто з партизанів не каже, що йому набридло воювати… Ми тут одну справу замислили. І нам потрібна твоя допомога. За наказом командира партизанського загону ми відпустимо полонених есесівців.

— Як це відпустите? — здивувався Юрко. — І Лернера? Це ж він наказав підпалити церкву з людьми!

— І Лернера відпустимо, розіграємо їх втечу. Допоможе їм врятуватися фольксдойч Юрген Берг. Не дивуйся, робимо це не від доброго життя. Звісно, можна розстріляти карателів — і це буде справедливо. А як бути з Юргеном Бергом? Помилувати? Відпустити? Чи довірятимуть йому після цього гестапівці, той же Маєр? Навряд. Вихованці Маєра мають скоро вилетіти за лінію фронту. І ми втрачаємо нашого розвідника, який користується повним довір'ям гестапівського полковника. Один вихід — організувати есесівцям втечу. Але ти вже раз «рятував» фашистів, і подібний вчинок може викликати підозру.

— Що ж я повинен робити?

— Рятівником карателів має бути Скрипаль, а ти — його помічник.

— Так він теж з партизанами заодно? — здивувався Юрко.

— Ні, він заодно з фашистами, але ми повинні примусити його робити те, що нам потрібно. Слухай уважно. Гру треба провести тонко, так, щоб і комар носа не підточив. У заґратованому вікні ми так розсунули залізні прути, що ти зможеш через них пролізти. Ти виберешся з льоху, відчиниш двері есесівцям і разом з ними через село Грибарі підеш в Жовтневе. «Втечу» треба провести сьогодні вночі. Години три тому партизани розгромили поліцейський пост у сусідньому селі, захопили в полон п'яних поліцаїв. До завтра ніхто з них не прочумається. Ми їх посадимо біля льоху, а перед тим розіграємо сценку, ніби вони п'ють горілку. Потім ти почуєш пісню:

Пили горілку, пили наливку,

Ще й мед будем пить!

Співатиме Поух. Це сигнал, що настав час готуватися до втечі. Ти підійдеш до вікна, просунеш голову крізь залізне пруття. Кузьма, твій конвоїр, крупніший за тебе і то вільно проліз крізь грати. Ти підійди до Скрипаля і скажи, що можеш випорснути з льоху. Порадь Скрипалю спробувати скористатися лазівкою. Потім підійди до Лернера, розкажи йому, що Скрипаль радить тобі пролізти крізь заґратоване вікно, вибратися на волю і відчинити двері. Вартові, мовляв, п'яні… Коли повернешся в село, намагайся всі заслуги приписати Скрипалю. Ти лише виконавець його вказівок — і не більше. Есесівці — народ бувалий, вишколений, спостережливий. Тут треба діяти тонко.

— Жаль, що вийдуть на волю карателі…

— Далеко ця братія не втече! У тебе все?

— Ні. Недавно в нас був староста і розповів, що колись він чув від панського лакея Федора Пампушки, ніби в тій кімнаті, де намальовано портрет козака Мамая, є панська скарбниця, а в ній заховано золото. І скарбниця та під портретом, у стіні тайник замасковано.

— Це цікаво! — озвався лейтенант. — Золото зараз нам потрібне!

— Іване Петровичу, — попросив Вершину Юрко, — а можна той тайник відкрити при мені?

— Тільки спершу ми повинні вдало розіграти втечу есесівців. Через кілька днів зустрінемося і докладно поговоримо. Мені потрібна буде твоя допомога, поведеш мене на екскурсію.

Вартовий привів Юрка до льоху, де сиділи полонені карателі. Після допиту туди приводили й інших есесівців. Невдовзі двері відчинилися, вартові вивели полонених на подвір'я, наказали роздягатися і копати яму. Старий партизан виніс з комори кілька заступів, кинув їх на землю. Лернер стояв перед партизанами, спокійний і незворушний, презирливо посміхався. Він покликав Юрка і наказав:

— Скажи цим лісовим бандитам, що я офіцер німецької армії і перебуваю, як полонений, під охороною міжнародної конвенції. Ніхто не має права чіпати мене і моїх солдатів без суду і слідства.

Юрко переклав все, що сказав Лернер, і бородатий партизан, втупившись поглядом у Юрка, перепитав:

— Каже, під конвенцією? Ах ти, гад смугастий! А яка конвенція дала йому право палити живцем людей? На дітей підняти руку!

— Що там їх слухати! — зневажливо кинув той партизан, що приніс лопати.

Дали кожному заступ у руки, наказали:

— Копай!

За годину, коли вже почало темніти, яма була готова. Партизани наказали полоненим іти в льох, зачинили за ними важкі дубові двері.

Юрко сів на купу клепок, біля нього примостився Скрипаль.

— Значить, все… — зітхнув він. — Я думав, хоч тебе Вершина помилує, підлітка… Не помилував!

У льоху було холодно. Лернер сидів на бочці, підібгавши під себе довгі ноги. У кутку стояли мішки з картоплею, і Юрко витрусив з одного картоплю, взяв його, підійшов до Лернера:

— Пане Лернер! Я знайшов мішок, накиньте собі на плечі, може, трохи зігрієтесь.

Лернер байдуже накинув