Микола Голубець - Велика історія України

наймогутнішим із князів, віддали йому в руки ролю справжнього патріярха української землі. Більшість князів слухала його поволі, непокірних умів він до того приневолити. Не диво, що коли погиб Ярослав з руки насланих душегубців, то літописець, що передав тодішні настрої, не стає по стороні покривдженого Ярослава, але славить Мономаха, «бо він був смиренний і покладав свою надію в Бозі, а Ярослав був молодий і зі своїм дядьком поводився гордо й не покладав надії на Бога а на велику силу». Так і видно, що в громадянстві панували настрої старшинства київського стола.

Законодавство

Подібно як Ярослав Мудрий, так Володимир Мономах присвятив багато уваги законодавству, стараючися усунути або злагіднити надто вже різкі ненормальности суспільно-громадського життя. Особливу увагу присвятив він неймовірній лихві, що її розвели на Україні жиди й защо діждалися першого в нашій історії погрому. Крім цього взяв Мономах під опіку закону збанкрутованих купців і так зв. «закупів», себто людей, що були примушені відробляти позичені гроші. Взагалі у своїй законодатній діяльності старався Мономах облегчити долю тих, що з різних причин попали в залежність й до того часу були неполюдськи використовувані. Збереглася теж неперевірена вістка, що Мономах, коли не міг примусити жидів законними способами до людяної поведінки з своїми довжниками, остаточно прогнав їх з краю. Було ще їх тоді небагато й це не було так трудно зробити.

Закордонна політика

Відколи вдалося спільними силами князів приборкати половців, Мономах старався утримувати з ними сусідські звязки, а навіть посвоячився з ними, одруживши свого сина Андрія з внукою Туторхана. Звязки Мономаха з Візантією, не обмежувалися тільки до родинних звязків. Дочку свою він видав за претендента до візантійського престолу Льва Діогена. Колиж він в 1116 р. пішов підбивати собі Болгарію і погиб у поході, то Мономах, як його тесть, вислав у здобуті Львом Діогеном міста своїх посадників, а в слід за ними й війська, пробуючи піти слідами свого прадіда Святослава Завойовника й станути твердою ногою на Балкані. Але вдержати болгарські міста йому не вдалося й прийшлося наладнувати попсовані, з того приводу, взаємини з Візантією. Тісні звязки навязала тепер Україна з Угорщиною, що чимраз то більше цікавилася західньо-українською політикою. Дочка Мономаха Евфимія вийшла заміж за старого вже угорського короля Кольомана. Подружжя не було щасливе: старий король запідозрив молоду королеву в подружній зраді й відіслав її до батька. Тут вона привела сина Бориса, пізнішого претендента до угорського престолу. Назагал закордонна політика України часів Мономаха не була особливо жива - забагато було пильних справ у краю, і з половцями, які щойно наприкінці володіння Мономаха притихли.

Характеристика Мономаха

Помер Мономах 19 травня 1125 р. в 73 році життя. Прожив більш-менш стільки, що Ярослав Мудрий, але на великокняжому столі просидів (формально) тільки дванацять літ. Фактично, то на широкій арені української політики виринув він іще за життя свого батька й вже тоді виявив стільки енергії, що не було сумніву, що він, а не хто інший з князів стане в очах громадянства справжнім ідеалом князя-володаря. Літопис називає його «благовірним, христолюбивим, великим, чудним, святим і добрим». Але тими прикметами не вичерпується характеристика Мономаха так само, як мало що нам говорить про цього володаря, войовника й дипльомата похвала духовенства, мовляв він «любив митрополитів, єпископів та чорноризців». Це була прикмета всіх розумних князів, що хотіли забезпечитися проти опозиції з боку всевладного духовенства. Мономах, це була надто багатогранна особистість, щоби її можна охопити одним реченням чи сухим вичисленням прикмет, як це робить літопис. Куди краще характеризує себе сам Мономах у своїм «Поученню дітям», що є життєписом Мономаха, прибраним у дуже цікаву, приповідну форму.

«Поучення дітям»

Залишаючи своє «Поучення», Володимир Мономах не був надто оргінальним. Залишив його Ярослав, не полінувався зробити цього й Святослав Ярославич. Писав його Мономах «на санях», що треба розуміти «напередодні смерти», бо як відомо в ті часи возили в нас небіщиків на санях, чи зима чи літо. «Послухайте мене, коли не все, то прийміть бодай половину!» - починає Мономах навчальну частину свого поучення. І мов для пояснення своїх законодатних праць, говорить: «Не позволяйте сильним нищити слабих. Самі розсудіть справу вдовиці. Не вбивайте ні винного ні невинного, навіть коли заслужить на смерть, не губіть душі людини. Переїздючи по своїх землях, не позволяйте службі кривдити ні своїх ні чужих, ні в селах ні на полях - щоби вас не проклинали. Де пристанете, напійте й нагодуйте вбогого, особливож уважайте на чужинців, звідкіляб вони не прийшли, малий чи великий, чи в посольстві. Коли не можете їх чимнебудь обдарувати, то дайте їм їсти й пити, бо вони потім розносять про чоловіка славу чи неславу по всіх землях. Навідайте хворого, проведіть покійника, не минайте людини, не привітавшись й не сказавши їй доброго слова. Старих шануйте як батьків, молодих, як братів. Дома не лінуйтеся, але всього догляньте, не спускайтеся на суддю ані на молодшого дружинника, щоб не насміхалися ті, що приходять до вас ані з вашого дому, ані з вашого обіду. На війні не здавайтеся на воєводів, сторожі самі наладнуйте, а вночі, не забезпечивши вояків не лягайте спати й рано встаньте. Зброї не скидайте з себе швидко, не розглянувшися довкола, бо через неввагу людина гине несподівано. Любіть свої жінки, але не давайте їм влади над собою. Коли знаєте щось доброго, того не забувайте, колиж не знаєте, того навчіться».

Давши стільки гарних формою і змістом поучень, й виявивши себе неабияким письменником-афористом. Мономах оповідає про своє життя, вичисляє свої воєнні походи, працю при управі своїх земель та заходи, як забезпечити українську державу зверху й утривалити її лад у середині. Оповідає він не так для памяти потомности, як для прикладу й науки своїм наслідникам, що їм радить бути заєдно сміливими й не лякатися смерти ні на війні ні дома, бо мовляв нам призначено місце, де маємо вмерти й від того не спасе нас ніяка сила ані обережність.

Мстислав Мономахович

Другого дня по смерти Володимира Мономаха засів на київському престолі його син Мстислав. Претендентів на Київ тоді вже не було, а ті, що й малиб на київський престіл апетит, не мали сили, щоб його добути. До тогож Мстислав виявився гідним наслідником свого батька й свідомо та доцільно продовжував його політику. Подібно як Мономах, що вмів поставити решту князів у деяку вассальну залежність від себе (його славне «приходи, коли тебе покличу»