Генрік Ібсен - Ляльковий дім

Освальд (хитаючи головою). Нічого не розумію.

Фру Алвінг. Знав би ти свого батька, коли він був ще зовсім молодим поручиком! Радість життя била в ньому джерелом.

Освальд. Я знаю.

Фру Алвінг. Тільки глянути на нього — на душі ставало весело. І потім ця неприборкана сила, снага життя!..

Освальд. Далі?…

Фру Алвінг. І ось такій життєрадісній дитині, — так, він був схожий тоді на дитину, — довелося животіти тут, у невеличкому місті, де жодних радощів йому не траплялось, одні лише розваги. Ніякого серйозного завдання, мети життя, а лише служба. Ніякої справи, в яку б він міг вкласти всю свою душу, а лише «діла». Жодного товариша, який би здатний був зрозуміти, що таке насправді радість життя, а лише волоцюги-гультяї.

Освальд. Мамо?…

Фру Алвінг. Ось і вийшло, що повинно було вийти.

Освальд. Що ж повинно було вийти?

Фру Алвінг. Ти сам сказав увечері, що сталося б з тобою, якби ти залишився вдома.

Освальд. Ти хочеш сказати, що батько…

Фру Алвінг. Надзвичайно життєрадісна вдача твого батька не могла собі знайти тут справжнього застосування. І я теж не внесла світла й радості в його дім.

Освальд. І ти?

Фру Алвінг. Мене з дитинства вчили виконувати обов'язок, повинність і таке інше. І я довго була під впливом цієї науки. У нас тільки й розмови було, що про обов'язок, повинність… мою повинність, його повинність… і, боюсь, наш дім став нестерпним для твого бідного батька, Освальде, з моєї вини.

Освальд. Чому ти ніколи нічого не писала мені про це?

Фру Алвінг. Ніколи раніш не уявлялось мені все це в такому світлі, щоб я могла зважитись заговорити про це з тобою, його сином.

Освальд. Як же ти дивилась на все це?

Фру Алвінг (повільно). Я бачила тільки одне — що твій батько був людиною пропащою ще раніш від того, як ти народився…

Освальд (глухо). А!.. (Встає і йде до вікна.)

Фру Алвінг. І от ще мене переслідувала думка, що Регіна, власне кажучи, своя в домі… як і мій власний син.

Освальд (швидко обертаючись). Регіна?…

Регіна (схопившись, ледве чутно). Я?…

Фру Алвінг. Так, тепер ви обоє знаєте.

Освальд. Регіна?

Регіна (наче до себе). То мати була, значить, така…

Фру Алвінг. Твоя мати з багатьох поглядів була непогана жінка, Регіно.

Регіна. А все ж така… Та й я інколи так думала, але… Що ж, пані, то дозвольте мені поїхати зараз же.

Фру Алвінг. Ти серйозно хочеш, Регіно?

Регіна. Ну так, звісно.

Фру Алвінг. Звичайно, ти вільна, але…

Освальд (наступає на Регіну). Ідеш? Адже ти своя в домі.

Регіна. Mersi, пане Алвінг… Хоч тепер, справді, я можу звати вас Освальдом. Але це зовсім не так вийшло, як я гадала.

Фру Алвінг. Регіно, я не була з тобою відверта…

Регіна. Та вже гріх казати! Знала б я, що Освальд хворий… і якщо тепер поміж нами не може вийти нічого серйозного… Ні, я ніяк не можу замкнутися тут на селі й поховати свою молодість доглядальницею біля хворих.

Освальд. Навіть при такій близькій тобі людині?

Регіна. Ні вже, знаєте. Бідній дівчині треба скористатися з молодості. А то й озирнутись не встигнеш, як сядеш на мілину. Адже і в мені теж є ця життєрадісність, пані.

Фру Алвінг. Так, на жаль… Ти не занапасти себе, Регіно.

Регіна. Ет, що має бути, те й буде. Якщо Освальд вдався в батька, то я, мабуть, у матір… Дозвольте спитати, пані, пастор знає це про мене?

Фру Алвінг. Пастор Мандерс усе знає.

Регіна (метушливо накидає хустку). То мені треба хутчій збиратись, щоб встигнути на пароплав… Пастор така людина — з ним можна поладнати. Та, либонь, мені теж варто скористатися з цих грошей, як і цьому осоружному столяру.

Фру Алвінг. Бажаю, щоб вони пішли тобі на користь.

Регіна (дивлячись їй в очі). А не завадило б вам, пані, виховати мене як дочку шляхетної людини. Воно б більше підходило мені. (Закинувши голову.) Ну та грець з вами! (Злісно зиркаючи на закупорену пляшку.) Мені, мабуть, ще доведеться-таки попивати шампанське з шляхетними панами.

Фру Алвінг. А буде потреба в рідному домі, Регіно, приходь до мене.

Регіна. Ні, красно дякую. Пастор Мандерс подбає либонь про мене. А буде погано, то я знаю дім, який мені ближче.

Фру Алвінг. Чий же це?

Регіна. «Дім камергера Алвінга»!

Фру Алвінг. Регіно… я бачу тепер… ти загинеш.

Регіна. Е, гаразд! Adieu! (Кланяється й виходить через передпокій.)

Освальд (дивлячись у вікно). Пішла?

Фру Алвінг. Так.

Освальд (бурмотить). Як це все було недобре!

Фру Алвінг (підходить до нього і кладе йому обидві руки на плечі). Освальде, милий мій, — це дуже потрясло тебе?

Освальд (повертаючись до неї обличчям). Це щодо батька, чи що?

Фру Алвінг. Так, щодо твого нещасного батька. Боюсь, що це дуже на тебе подіяло.

Освальд. Звідки ти взяла? Звичайно, це мене вкрай вразило. Та, зрештою, мені це байдуже.

Фру Алвінг (знімаючи руки). Байдуже? Що твій батько був так безмежно нещасний!

Освальд. Звичайна річ, мені шкода його, як і кожного іншого на його місці, але…

Фру Алвінг. Тільки? Рідного батька!

Освальд (роздратовано). Ах, батька… батька!.. Я ж не знав зовсім батька. Тільки й пам'ятаю, що мене раз занудило з його ласки.

Фру Алвінг. Просто подумати страшно!.. Невже ж таки дитина не повинна відчувати прив'язаності до свого рідного батька?

Освальд. А якщо вона не має за що бути вдячна батькові? Якщо вона навіть не знає батька? Чи ти справді так міцно додержуєш старих забобонів, ти, така розвинута, освічена?

Фру Алвінг. Це ж тільки забобон!..

Освальд. Ти ж сама повинна розуміти, що це просто ходяча думка… Одна з багатьох, пущених у хід, щоб потім…

Фру Алвінг (приголомшена). Стати привидами.

Освальд (блукаючи по кімнаті). Так, зрештою, назви їх привидами.

Фру Алвінг (поривчасто). Освальд є… то ти й мене не любиш?

Освальд. Тебе вже я хоч знаю.

Фру Алвінг. Так, знаєш; і тільки!

Освальд. І знаю, як палко ти любиш мене, за що, звичайно, я повинен бути тобі вдячний. І до того ж, ти можеш бути мені безмежно корисна під час хвороби.

Фру Алвінг. Так-так, Освальде. Адже правда? О, я просто здатна благословляти твою хворобу за те, що вона привела тебе до мене. Я бачу тепер, що ти ще не мій; мені треба здобути тебе.

Освальд (роздратовано). Так, так,