Генрік Ібсен - Ляльковий дім

ж було скоїтись такій біді з благодійною установою, від якої ждали стільки користі для міста і для всієї околиці, як то кажуть. Ой, газети не помилують пана пастора!

Пастор Мандерс. Так, не пожаліють. Ось про це я й думаю. Це мало чи не найгірше. Всі ці злісні випади й наскоки… Ах, просто жах обгортає, як подумаю.

Фру Алвінг (виходячи з саду). Ніяк його й не витягнути звідти. Допомагає гасити.

Пастор Мандерс. Ах, це ви, фру Алвінг.

Фру Алвінг. От і не доведеться вам виголосити вашу урочисту промову, пасторе Мандерс.

Пастор Мандерс. О, я б з такою радістю…

Фру Алвінг (притишивши голос). Воно й краще, що так трапилось. На цьому притулку не було б благословення. Нікому від нього не було б користі.

Пастор Мандерс. Ви так думаєте?

Фру Алвінг. А ви ні?

Пастор Мандерс. У всякому разі, це велике нещастя.

Фру Алвінг. Будемо розглядати його з чисто ділового погляду… Ви до пастора, Енгстране?

Енгстран (біля дверей у передпокій). Так точно.

Фру Алвінг. То сядьте поки що.

Енгстран. Дякую вам. Ми й постоїмо.

Фру Алвінг (до пастора). Ви, певно, поїдете пароплавом?

Пастор Мандерс. Так. Він за годину йде.

Фру Алвінг. Тож будьте ласкаві взяти всі папери з собою. Я й чути більше не хочу про цю справу. У мене є тепер про що інше подумати.

Пастор Мандерс. Фру Алвінг…

Фру Алвінг. Згодом я вишлю вам повну довіреність. Розпоряджайтесь усім, як хочете…

Пастор Мандерс. Я щиро й охоче візьму на себе. Первісна мета дарунка — на жаль! — повинна тепер змінитись.

Фру Алвінг. Само собою.

Пастор Мандерс. Отже, я гадаю поки що зробити так: садиба Сульвік перейде до тутешньої общини. Земля все ж таки чого-небудь варта. Може знагодитись не на те, то на інше. А на проценти з капіталу, покладеного в ощадну касу, я гадаю, найкраще підтримувати яку-небудь установу, яка могла б служити на користь місту.

Фру Алвінг. Як ви самі хочете. Мені цілковито все одно.

Енгстран, Не забудьте мого притулку для моряків, пане пасторе.

Пастор Мандерс. Так-так, це ідея! Але треба ще подумати.

Енгстран. Якого біса тут думати. Ох, Господи Йсусе!

Пастор Мандерс (зітхнувши). Так, на жаль! Я навіть не знаю, чи довго мені доведеться відати цими справами. Громадська думка може змусити мене відмовитись. Усе залежить від того, що виявить слідство про причини пожежі.

Фру Алвінг. Що ви кажете?

Пастор Мандерс. А результату його ніяк не можна передбачити.

Енгстран (наближаючись). Ну як так? Якщо тут сам Якоб Енгстран присутній?

Пастор Mандерс. Так-так, але…

Енгстран (понижуючи голос). А Якоб Енгстран — людина не з таких, щоб зрадити свого доброчинця в час біди, як то кажуть.

Пастор Мандерс. Але, дорогий мій, як же…

Енгстран. Якоб Енгстран, яко ангел-хранитель, як то кажуть.

Пастор Мандерс. Ні-ні. Я, їй-право, не можу прийняти такої жертви.

Енгстран. Ні, цьому вже таки бути! Я знаю одного чоловічка, який вже раз узяв на себе чужу провину.

Пастор Мандерс (тисне йому руку). Якобе! Ви рідкісна особа. Ну, зате вам і буде подана допомога — на ваш притулок. Можете покластися на мене.

Енгстран хоче подякувати, але не може через надмірність почуттів.

(Вішає свою сумку через плече). І в путь. Ми поїдемо разом.

Енгстран (біля дверей в їдальню, тихо до Регіни). їдь зі мною, дівчатко. Будеш як сир у маслі кататись.

Регіна (задерикувато). Mersi.[9](Іде в передпокій і приносить звідти пальто пасторові.)

Пастор Мандерс. Усього найкращого, фру Алвінг. І дай Боже, щоб дух порядку й законності скоріше запанував у цій оселі!

Фру Алвінг. Прощавайте, Мандерсе. (Пішла на балкон, назустріч Освальдові, що йшов із саду.)

Енгстран (допомагаючи разом з Регіною пасторові одягти пальто). Прощавай, дочко. А коли трапиться з тобою щось, пам'ятай, де шукати Якоба Енгстрана. (Тихо.) На Малій Гаванській… Гм… (Звертаючись до фру Алвінг та Освальда.) А притулок для моряків-скитальників назвемо: «Дім камергера Алвінга». І коли все буде, як я задумав, ручуся, він буде гідний імені покійного камергера.

Пастор Мандерс (на дверях). Гм… гм!.. Ходім-бо, добрий мій Енгстране. Прощавайте, прощавайте. (Йде з Енгстраном у передпокій.)

Освальд (йдучи до стола). Про який дім він говорив?

Фру Алвінг. Щось на зразок притулку, який він збирався влаштувати з пастором.

Освальд. Згорить, як і цей тут.

Фру Алвінг. Чому так думаєш?

Освальд. Все згорить. Нічого не залишиться на пам'ять про батька. І я згорю тут.

Регіна здивовано дивиться на нього.

Фру Алвінг. Освальде, мій бідний хлопчику! Не слід було тобі залишатись там так довго.

Освальд (сідаючи за стіл). Можливо, що так.

Фру Алвінг. Дай я обітру тобі обличчя, Освальде. Ти весь мокрий. (Обтирає йому обличчя своєю хусточкою.)

Освальд (байдуже дивлячись перед себе). Спасибі, мамо.

Фру Алвінг. Ти стомився, Освальде? Може, хочеш заснути?

Освальд (тривожно). Ні-ні… Тільки не спати. Я ніколи не сплю. Я тільки вдаю. (Глухо.) Встигну ще.

Фру Алвінг (стурбовано дивиться на нього). Так, ти справді хворий, мій дорогий.

Регіна (напружено). Пан Алвінг хворий?

Освальд (роздратовано). І замкніть усі двері. Цей смертельний страх…

Фру Алвінг. Замкни, Регіно.

Регіна замикає й зупиняється біля дверей у передпокій.

Фру Алвінг скидає з себе шаль, Регіна теж.

Фру Алвінг присовує стілець і сідає поруч Освальда.

Ну ось, я посиджу з тобою…

Освальд. Так, посидь. І Регіна хай тут залишиться. Хай Регіна завжди буде зі мною. Адже ти подаси мені руку допомоги, Регіно? Так?

Регіна. Я не розумію…

Фру Алвінг. Руку допомоги?

Освальд. Так… в разі потреби.

Фру Алвінг. Освальде, у тебе ж є мати. Вона тобі допоможе.

Освальд. Ти? (Усміхаючись.) Ні, мамо, цієї допомоги ти мені не можеш подати. (З сумною усмішкою.) Ти! Ха-ха! (Серйозно дивиться на неї.) Кінець кінцем тобі, звичайно, було б ближче від усіх. (Скипів.) Чому ти зі мною не на «ти», Регіно? І не звеш просто Освальд ом?

Регіна (тихо). Я не знаю, чи це сподобається пані?

Фру Алвінг. Зажди, незабаром тобі дозволять називати його так. І присаджуйся сюди, до нас.

Регіна скромно й нерішуче сідає по той бік стола.

Фру Алвінг. Ну ось, мій бідолашний багатостраждальний хлопчику, я зніму з твоєї душі тягар…

Освальд. Ти, мамо?

Фру Алвінг. Звільню тебе від усіх цих гнітючих думок, каяття, докорів самому собі…

Освальд. Ти гадаєш, що можеш?

Фру Алвінг. Так, тепер можу, Освальде. Ти ось заговорив про радощі життя, й мене немовби осяяло, і все, що зі мною було