Автор невідомий - Народні казки - Казки народів світу

— Ноги? Хіба вони не для того, щоб ходити на гулі? А руки? Хіба вони не для того, щоб підносити їжу до рота? Невже руки й ноги в мене для праці?

Думав Ледар, думав, а голод не відпускає, дошкуляє все дужче.

— Якби хто-небудь позичив мені пару хороших рук і ніг! — замріяно мовив Ледар. — Нехай би вони за мене попрацювали. Ото було б добре!

Крізь шпарину в даху пробився сонячний зайчик і затанцював на долівці.

— Якби-то цей зайчик обернувся зараз на коржа! — каже сам до себе Ледар.

Дивиться Ледар Ба — і очам не вірить: на тому місці, де щойно витанцьовував сонячний зайчик, лежить корж, а на ньому чималий шматок ковбаси!

Ледар підскочив до коржа, схопив його й став наминати. За мить від коржа з ковбасою навіть крихти не залишилося. Ледар і губи пообсмоктував. А потім знову простягся на ліжку.

Та не минуло й хвилини, як він підвівся на лікті і витяг шию — чи не з’явиться на тому місці, де стрибав сонячний зайчик, ще один корж. Та з’явився не корж, а гриб з червоним оксамитовим капелюшком. Той гриб ріс просто на очах. Не встиг Ледар подих перевести, як гриб перетворився на невеличкого чудернацького чоловічка.

Ледар Ба злякався мало не до смерті і хотів був тікати, але відчув, що не може й ворухнутися.

Чудернацький чоловічок виявився чаклуном.

— Не бійся, — мовив він усміхаючись. — Це я дав тобі коржа. Я хочу тобі допомогти. Ти сказав, що хотів би, аби тобі хтось руки й ноги позичив, адже так? Ну що ж, я ладен це зробити. Тільки з умовою: спершу я позичу тобі руки й ноги, а потім ти мені. Згоден? То й гаразд. Чи надовго тобі будуть потрібні добрі руки й ноги?

Ледар подумав про коржа з ковбасою, про те, що зараз усі голодують…

— На три роки, — відповів він, — але спершу ви мене як слід нагодуйте.

— Це неважко? — засміявся той у відповідь. — їж собі на здоров’я!

З цими словами чаклун зник, а на місці сонячного зайчика з’явилася таця з різними м’ясними стравами. Ледар Ба присунув до себе тацю й заходився наминати, аж за вухами лящало. Він так захопився, що й матері нічого не лишив, а в неї вже три дні й ріски в роті не було.

Наївся Ледар — і раптом відчув, що ноги в нього відпали, а натомість приросли нові. Потім і руки так само відпали, а нові приросли.

Ледар із подивом розглядав свої нові руки й ноги. Потім загорнув старі руки й ноги в полотнинку і сховав у скриню, на самісіньке дно. Навіть сам здивувався, як спритно це зробив. «Оце так!» — пробурмотів Ледар.

А коли нові ноги самі понесли його до дверей, а нові руки самі схопили віника й заходилися замітати підлогу, Ледар подумав, що це йому сниться.

Аж ні, не снилося! Хоч очі в нього самі собою заплющувалися, голова звішувалась на груди, а спина мостилася, де б його лягти, — нові руки й ноги не давали йому спокою. Ноги весь час носили його то туди, то сюди, а руки невтомно працювали: витирали пил, замітали підлогу, носили воду, рубали дрова, а потім схопили сапку й почали полоти город.

Ледар Ба незабаром страшенно стомився й заснув на ходу. Він спав, а руки й ноги працювали! Ледар не міг їх утихомирити: вони носили й носили його по хаті, по двору, по городу і безперестану щось робили.

Коли повернулася мати, очам своїм не повірила. В хаті було все вимите, вичищене, прибране, аж блищало. Глеки повні води, дрова порубані й складені біля вогнища.

Пішла мати на город, бачить: він виполотий, і то так, що ніде ані бур’янинки, ще й земелька підпушена. А Ледар Ба завзято вимахує сапою.

— Синку, який же ти в мене молодець! — вигукнула щаслива мати. — Відпочинь, мій любий! Я ось принесла кошик бататів — зараз зварю тобі попоїсти.

Ледар поставив сапку в кутку, перехопив у матері кошик і сам подався мити батати.

— Не треба, я сама все зроблю, адже ти втомився! — мовила мати жалісливо.

Вона побачила, що очі в сина заплющені, а голова звісилася набік. Він навіть похропував, але ноги його все одно носили, а руки проворно працювали.

Мати заклякла з подиву.

Трохи оговтавшись, вона підійшла до сина і поторсала його за плече:

— Ти що це? Невже спиш?

Ледар Ба хутко розплющив очі, здивовано озирнувся і глянув на свої руки. Побачив батати, остаточно прокинувся й засміявся:

— Ого! Добрі батати! Де ти їх узяла?

Тим часом руки помили батати. Одразу ж ноги скочили й попрямували в кухню. Руки розвели вогонь і приставили до нього казан.

Ледар Ба знав, що руки й ноги в нього тепер не свої, вони йому не підвладні, отже, змирився з тим, що доводилося все робити самому. «Коли батати зваряться, — заспокоїв він себе, — я виберу для себе найкращі, найбільші».

— Іди в хату, — сказав він матері,— я принесу страву, коли вона буде готова.

Задоволена мати пішла. Вона й досі не могла взяти втямки, як це її син примудряється спати на ходу і заразом працювати.

Тим часом батати зварилися. Ледар Ба примітив найбільший і намірився очистити його та з’їсти — коли це руки його виклали всі батати в миску, а ноги рушили до хати. Потім руки подали батати матері.

— Який у мене хороший син! Як він сьогодні мене втішає! — вигукнула мати, беручи з синових рук миску. На очі їй набігли сльози.

Мати вибрала найбільші батати й поклала їх синові. Той сів і заходився їсти. Потім хотів був прихопити; ще кілька дрібніших бататин з материної частини, та тієї ж миті ноги самі винесли його за двері, а руки схопили сапку. Ноги понесли його на город, а руки стали знову його полоти.

Уже й вечір настав, а руки й ноги в Ледаря невтомно рухаються, роблять одну справу за одною.

Ледар Ба стомився так, що йому здавалося, ніби спина в нього от-от розломиться. Однак відпочити йому не вдавалось. Мати кликала його спати, він залюбки пішов би, та де там! Проте пояснити матері, в чім річ, він не наважився, тільки пробурчав щось собі під ніс.

Вже перші півні проспівали, коли він нарешті простягнувся на своєму ліжку.

Наступного дня, ледве світ світнув, Ледареві ноги підхопилися з ліжка, хоч