Мара Найт - Рухаючись по лезу. Книга 2, Мара Найт

Роуз відчувала себе мов у тумані, коли чоловік підняв її на руки і повів через двір. Ноги не слухалися, а серце билося так сильно, що здавалося, воно ось-ось вирветься з грудей. Вона не могла зрозуміти, куди він її несе, а думки були настільки хаотичні, що навіть сам факт того, що він взяв її в руки, здавався важким і нелогічним. Її погляд був затуманений від болю та безсилля, але це не допомогло уникнути того, що мало статися.

Вони підійшли до саду, і вона помітила, як простір навколо них змінюється. Висока бетонна платформа з покривалами та подушками виглядала як місце для відпочинку, але атмосфера була зовсім не такою. Він поклав її на це місце, і її груди здригнулися від того, як холодно стало на душі. Він пристебнув її, і ці дії так сильно наводили на думки про те, що він тримає її тут як свою власність, що Роуз не могла подолати хвилі відчаю.

— Залишайся тут, — сказав він холодно, і Роуз відчула, як її серце обривається, коли він відвернувся, щоб покликати когось.

Через кілька секунд у саду з'явився Джейк з якоюсь книгою в руках. Роуз не могла повірити, що це все відбувається насправді. І ось, коли він повернувся до неї, цей момент став справжнім шоком. Він зняв маску, і перед нею стояв той самий поліцейський, який колись вибачався за своє грубе ставлення до неї.

Роуз замовкла. Це було настільки неймовірно, що їй стало важко дихати. Вона подивилася в його очі, і в її голові з’явилася лише одна думка: «Це не може бути правдою».

— Привіт, Роуз, — сказав він, його голос був спокійним, навіть холодним. — Я Данте.

Роуз не могла зрозуміти, чому це ім'я було таким знайомим. Її серце зробило стрибок, і спогади, мов спалахи, знову і знову ставали перед її очима.

— Знаю, Роуз, — продовжив Данте, наче читаючи її думки. — Я насправді називався по-іншому, тому що це ім’я належало моєму брату-близнюку. Він працював в поліції, а я… я працював за іншими правилами.

Роуз відчула, як холод розтікається по її тілу. Її думки знову влаштували справжній хаос: «Це він! Той, кого я бачила в відділку. Він приховував все це, ми були дуже близько він був перед нашим носом, а ми цього на жаль на помічали, якби ж ми тільки це помітили Джонсон був би живий, а я була би з Рікардо!»

Але перш ніж вона встигла щось сказати, Джейк підбіг і почав працювати з пристібуванням. Це було моментом порятунку для Роуз. Вона не мала часу думати, її інстинкти забороняли їй стояти на місці. Як тільки Джейк відстібнув її, Роуз відчула, що вона може діяти.

Вона різко стрибнула на ноги, і це була її єдина можливість. З невимовною швидкістю вона побігла до виходу. За нею чувся звук, як Данте наказував Джейку зупинити її, але це було вже надто пізно.

Роуз відчайдушно бігла через сад, не знаючи точно куди. Вона чула, як Джейк слідом за нею рухається, але вона не могла зупинитися, і вона зрозуміла не за нею він біг з нею. Вона почувала, як її серце виривається із грудей, а ноги вже важчали, але страх і бажання втекти від цього жахливого кошмару давали їй сили. Вона повинна була залишити це місце. Вона не могла більше бути тут, серед цих людей, серед цієї небезпеки.

Але все ще залишалося одне питання, яке не давало їй спокою: чи встигне вона втекти від нього, перш ніж він зупинить її?

Роуз почувалася, як у тумані, коли вона бігла через сад. Серце билося шалено, в повітрі витав запах тривоги. Джейк, який біг з нею поруч, несподівано зупинився, схопив її за руку і показав напрямок.

— Бігай прямо! — сказав він, голос його звучав тривожно. — Не зупиняйся і не озирайся!

Данте був позаду, але її погляд автоматично ковзнув на нього, відчуваючи, як він підбирається все ближче. Її серце почало скакати, а думки метались у всіх напрямках, не знаходячи чіткої відповіді.

Джейк різко перервав її думки.

— Роуз, Данте хоче повернути мою сестру Кейт, тобто його кохану, — сказав він, намагаючись говорити швидко, ніби страх його не відпускав. — Для цього йому потрібна моя кров, він хоче провести ритуал через твою жертву. Але не тільки це. Він вірить, що душа Кейт зможе перейти в твоє тіло, якщо він здійснить цей обряд.

Роуз відчула, як її серце обірвалося. Це було неможливо, вона не могла уявити, що такий кошмар міг існувати насправді. Все це було надто страшним, надто нереальним. Тільки тепер вона зрозуміла, чому Данте так прагнув її утримати. Їй стало зрозуміло, що вона була не просто жертвою, а частиною якоїсь божевільної ідеї.

Але коли вона вже намагалась зрозуміти це, раптом пролунав різкий звук — вистріл. Снаряд прошив день, і Роуз миттєво здригнулася. Вона майже не здатна була повірити своїм вухам. Вона швидко почала обертатися, хотіла побачити, що відбувається, але в той самий момент Джейк голосно прокричав:

— Біж..жи пряямо, Р...роуз! Тільк...кки не зуппп..пиняйся і не оз..зирайся!

Роуз не мала часу реагувати. Вона відчула, як її ноги підкошуються від хвилювання, але голос Джейка змусив її рухатися швидше. Вона бігла, не звертаючи уваги на біль в ногах, не зважаючи на те, що відчувала, як її серце вибивається із грудей. Їй потрібно було втекти, це був її єдиний шанс.

Але в той момент її погляд знову ковзнув назад, і вона побачила, як Джейк падає на землю. Він вже не рухався.

Тіло Роуз замерло від жаху. Її серце розривав біль, і страх підніс її на ноги, як ніби хтось змусив її летіти. Вона чула, як кров забилася в скронях, але біль у грудях був сильнішим, ніж все, що вона відчувала раніше. Джейк… він був мертвий. І її єдина надія на порятунок щойно відпала.

Не було часу навіть для сліз, не було часу на жалю. Роуз, відчуваючи, як земля плине з-під її ніг, бігла вперед, не зупиняючись. Вона знала, що Данте, хоча й був позаду, не відпустить її, якщо вона стане його жертвою.

З кожним кроком Роуз стала відчувати, як її життя сковує біль. Вона вже майже не пам'ятала, скільки часу вона бігла. Вона втратила відчуття часу. В її свідомості лише залишався один звук — швидкий біг, нестерпний страх і розуміння, що вона може не дожити до кінця цього дня.