Яра Крихта - Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта

Коли вони нарешті завмерли в цій позиції, її дихання змішалося з його, і тиша, що настала, мала в собі щось магічне. Її погляд, сумний і загадковий, пробив його наскрізь. Айдас намагався прочитати її думки, але вони залишалися для нього згорнутою книгою. Щось у ній змінювалося, і це змусило його тривожитися.

– Що таке? – м’яко запитав, намагаючись усміхнутися, але голос зраджував.

Він відчував її біль, навіть якщо вона ще не сказала ні слова.

Мія лише злегка похитала головою, але її очі видавали більше, ніж будь-які слова. У них була туга, щось невимовне і болісне. Айдас відчув, як це ламає його зсередини. Він знову наблизився до неї, легенько притулився своїм чолом до її, намагаючись поглинути той смуток, який її охопив. Він не знав, що робити, але він не міг втратити її саме зараз, коли вона так близько, коли вона дозволяє йому стати її чоловіком.

Він хвилювався, що знову все зіпсував.

– Просто я не розумію, – Мія ледве всміхнулася, але насупилася. – Просто я не розумію, чому ти.

– Я?

– Так. Чому саме ти? Чому ти поруч зі мною? 

Чоловік розгубився, бо це було не надто приємне запитання:

– Я не знаю, що відповісти, і не знаю, яку відповідь ти хочеш почути… 

Мія не відривала від нього погляду, але в її очах було щось невимовне, якась глибока печаль, яку він не міг зрозуміти.

– Але ти міг би бути з будь-ким, Айдасе, – сказала вона ледве чутно. – Ти міг би обрати когось, хто був би... легшим вибором. Розумієш? Або спробувати пошукати свою Споріднену душу. 

Він на мить замовк, а потім повільно потягнувся до її обличчя, легенько торкаючись кінчиками пальців.

– Але я не обирав, Міє, – слова звучали впевнено, хоча всередині Айдас відчував глибокий страх. – Ми ж не в крамниці. Як я міг обрати? 

– Так, але це трохи схоже на крамницю… Бо десь на світі є твоя Споріднена душа, яку чудово було б знайти серед сотень чи тисяч. І коли ти її зустрінеш, то мене більше не існуватиме для тебе. 

Мія застала цим питанням його так різко. Її слова були, як удар... неочікуваний і точний. Айдас на мить застиг, розглядаючи її обличчя, де поєднувались сум і якась впевненість.

– А раптом, – Айдас не хотів цього говорити, не зараз, але не міг стулитися, – Міє, а раптом ми з тобою Споріднені душі? 

– Хіба? – вона засміялася, явно не вірячи. – А як нам дізнатися? Ми вже цілуємося, але я досі не бачу браслета на своїй руці. Тому… – поморщила ніс. 

– Цього мало. От… А хіба це не можливо? – Айдас стиснув її долоні у своїх, ніби намагаючись закріпити цей момент, не дати йому розсипатися на шматки. – Я покличу тебе бути моєю леді, ти погодишся, і тоді ми дізнаємося. Як ми й домовлялися – я виправлю усе, що накоїв, і тоді буду надіятися на шанс бути з тобою. Щоб тобі було комфортно і щоб ти не боялася бути зі мною, щоб між нами не було нічого злого – ніяких образ. Ми почнемо з чистого листа, з кохання. Тоді… Ти ж погодишся?

– Якби ж точно знати, як це стається, – вона була така мила та наївна. – Бо хтось каже, що це пропозиція бути парою, а хтось каже про пропозицію руки та серця. 

– Ми спробуємо і те, і те? Будь ласка, – він тихо засміявся. 

Мія здивовано підняла брови, але на її вустах з’явилася легка усмішка. Погляд трохи пом’якшав, але в ньому і далі залишалася тінь сумніву. Мія обережно виплутала свої руки з його і погладила Айдаса по обличчю.

– Це так просто для тебе, так? Спробувати і подивитися, що станеться… – у її голосі звучала ніжність, але також нотка тривоги. – Але ж якщо ми спробуємо, і виявиться, що це не так... Що тоді? 

Айдас вдихнув глибше, намагаючись підібрати слова, щоб заспокоїти її:

– Я не боюся, що ми можемо помилитися, – його голос був тихим, але впевненим. – Бо якщо я відчуваю те, що відчуваю до тебе, хіба це не варте спроби? Ти – реальна, ти тут, ти зі мною. І я поруч, доки ти поруч зі мною.

Мія опустила очі, обдумуючи почуте, і м’яко підняла одну руку, торкнувшись його грудей. Її дихання було глибоким і рівним, ніби вона намагалася заспокоїти себе.

Айдас нахилився до дівчини, його губи торкнулися її чола.

– То… Перший день весни? – перепитала Мія.

– Так. 

– І все буде добре, і ти будеш здоровий, і я зможу співати, і мені не доведеться тікати зі столиці від усіх тих злих людей…

– Так. Я хочу бути гідним тебе. 

Мія зазирнула йому в очі, немов намагаючись побачити в них щось більше, ніж просто слова. Потім, не кажучи ні слова, вона потягнулася вперед і поцілувала Айдаса. 

Він міцно обійняв Мію, тримаючи так, наче боявся втратити. Її тіло здалося йому таким крихким і водночас незламним, як втілення всього, що він коли-небудь хотів. Він провів руками під її сорочку, відчуваючи на дотик її теплу шкіру, її талію, її груди, і його серце знову вибухнуло від почуттів.

Мія відповіла на його дотики, її поцілунок став різкішим, глибшим. Айдас відчув, як її зуби злегка вкусили його за нижню губу. 

– Я боюся ранку, – прошепотіла, – мені буде ніяково.