Ірина Кузьменко - Місто грішних душ, Ірина Кузьменко

— Містере Блек, не варто нервувати…

— Замовкніть! — гримнув прокурор. — Знайдіть її!

— Ходімо в мій кабінет. Там є камери відеоспостереження. Якщо Серена кудись пішла, ми обов’язково знайдемо її.

Інколи страх може відігравати застережну роль, яка спрямована на те, щоб захищатися. І коли двері зачинилися, Серена через кілька секунд виглянула. Пересвідчившись, що нікого немає, не роздумуючи про наслідки й доки була можливість, вирішила втекти з лікарні.

Побачивши на підлозі під столом мобільний телефон, схопила його й, відчинивши двері, оглянулася. У коридорі батька не було. Серена, глибоко вдихнувши, вибігла з палати й рвонула до виходу.

Вдих-видих…

Нерви були на межі. Тіло трусилося від приливу адреналіну. Серцебиття було настільки швидким, що здавалося, ніби серце вирветься з грудної клітки. Утім, вона не зупинялася. Вибігши з лікарні, стиснула мобільний телефон у руках і покрутилася на місці. Куди далі бігти? Адже цього району вона не знала.

— Серено! Зупинися негайно! — почувши роздратований голос батька, оглянулася.

— Міс Блек, не робить нерозумних дій! — слідом за батьком вибіг лікар Рід.

— Чорта з два, — пробурмотіла.

Мілкий дощ почав крапати на землю. Блискавиця де-не-де проривалася в небі. Серена, розвернувшись, побігла далі. Коли дощ почав ряснішати, вона спотикнулася й впала на асфальт. Відчувши біль у нозі, застогнала. Повільно піднявшись, оглянулася й, шкандибаючи, зайшла за куток будинку.

Дійшовши до парку, зупинилася. Віддихавшись, ввімкнула телефон. Екран був розбитим, але він працював. Серена з полегшенням зітхнула й натиснула на номер Ісаака Хантера.

— Ну, візьми слухавку! — ледве не плачучи, обійняла себе руками.

— Серено? — почувши голос Хантера, не стримала сльози.

— Забери мене! — пролепотіла.

— Де ти?

— Не знаю. Я втекла з лікарні.

— Головне, не загуби телефон. Я скоро приїду.

Почулися гудки. Серена підняла голову, і холодний дощ омив її обличчя. Вона не відчувала холоду. Лише надію, що Хантер приїде за нею. Однак і це почуття може бути оманливим.

Серена знайшла місце, де можна було заховатися від дощу. Сівши в бесідку, обійняла себе руками. І вже за кілька хвилин відчула, що тремтить через холод. Він пробирався до кісток, і вона, підігнувши під себе ноги, поклала голову на коліна. Від сильного гуркоту грому вона здригнулася і злякано зойкнула. Блискавиця вдарила об землю, і на кілька секунд ніч осяялася світлом. Серена побачила, що до неї хтось швидко наближається. Однак у темряві не могла розгледіти, хто це був. Від страху, що її знайшов батько, занервувала. Стиснувши в руках телефон, оглянулася по сторонам і вже подумала, що знову прийдеться тікати…

Коли блискавиця знову вдарила об землю, Серена розгледіла Ісаака. Він не покинув її. Знайшов. Дівчина схлипнула й навіть через біль у нозі побігла до чоловіка. Він підхопив її на льоту, і Серена міцно обійняла Ісаака за шию.

Дощ омивав їхні тіла. Холодний вітер торкався оголених частин тіла дівчини. І, попри холод, вона не хотіла відпускати чоловіка з обіймів, ніби він її остання надія. Хантер, відчуваючи, як вона труситься, поставив її на землю. Серена, піднявши голову, не відводила від нього погляду. Він скинув жакет і накинув дівчині на плечі. Серена хотіла подякувати, однак Ісаак випередив її і поцілував.

Цей поцілунок був потрібний обом. Чоловік бажав її й тому швидко погодився на умови Луки. Ісаак притиснув до себе тендітне дівоче тіло. А Серена, задихаючись від своїх почуттів, не відштовхнула, довірилася й відповіла на цілунок із пристрастю, на яку лише могла бути спроможною. Поклавши долоні на чоловічу шию, перервала поцілунок і поклала голову йому на груди.

Ісаак, поцілувавши її у верхівку, почув постріл й оглянувся. У миготінні блискавиці розгледів прокурора Блека. Серена стрепенулася й також озирнулася. Побачивши батька, який наближався до них і тримав у руках зброю, округлила очі. Ісаак взяв за руку дівчину й, прикриваючи собою, став попереду…