Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Загін Мілани спокійно та тихо дійшов переходу трамвайних шляхів, обережно спустились вниз та на останній сходинці зупинились. Весь перехід був заповнений водою, в тій темній воді плавало сміття та неймовірно огидного вигляду водорості. Ілля зразу сказав, що не буде лізти в цю смердючу воду, та Мілана теж вирішила не ризикувати. Не відомо, яка небезпека може їх чатувати там. Та й взагалі звідки тут стільки води? Можливо десь посередині пробита труба, та хтось ногою потрапить в пастку. Вирішили піднятись та перелізти паркан. Аліша не сперечалась, нявкнула, та рушила вгору сходинками.

Підтягнули рюкзаки та почали дертись на паркан. Ксенія зіскочила на трамвайні шляхи та пішла далі. Мілана ж лізла останньою, як тільки хотіла стрибнули вниз, примружилась від проміння сонця, що наче спеціально лізло їй в очі. Дівчина повернула голову в сторону променю та побачила що то був звичайний сонячний зайчик. Хтось дуже далеко, з мосту на Кільцевій дорозі грався дзеркалом та мітив саме в Мілану.

В мить дівчина відігнулась в сторону та подивилась на дорогу, що вела від мосту. По дорозі що сили бігли хлопці з палицями. Ілля прослідував прикладу Мілани, подивився на дорогу з-за її плеча.

Мілана, - сказав хрипко Ілля, - це ті самі Реальні Пацани, чи як там Аніта та Устим їх називали? Це Загін Вільних Пацанів, - поправила Мілана та почала швидко перелазити паркан, - Ксенія, Ілля, швидко біжимо на ту сторону. Якщо я не помиляюсь, там пряма та відкрита дорога. Ми не встигнемо ніде заховатись. А битись з цими Пацанами у нас немає ні часу, ні можливості. Будемо лізти в підземний перехід.

Ілля круглими очима подивився на Мілану. Він декілька хвилин назад навіть думати не хотів залазити в ту чорну воду, але, уявивши, як його та дівчат б’ють палицями по голові, спині рукам та ногам, зрозумів, що навіть буде брасом плавати в тій воді. Головне, щоб до них не дістались.

Діти перебрались через трамвайні шляхи та, перескочивши дорогу, побігли до підземного переходу. Аліша не відставала, для неї перелізти паркан взагалі не було проблемою. Біля самих сходів Мілана шикнула на всіх та підставила палець до губ. Вони мають спуститись тихо, так щоб навіть вода не пускала хвилі, якщо хулігани будуть перевірити підземний перехід. В самому низу відчувався сморід гниючих водоростей, та й сміття теж мало якийсь не дуже приємний аромат. Мілана відкрила свій рюкзак, передала трохи речей Ксенії та посадила до себе Алішу. Кішка не була в захваті, але лізти самостійно у воду вона не хотіла ще більше, так хоч є шанс не намочити лапки.

Дівчина зайшла в воду, вона була дуже холодною, острівець водоростей зразу ж потягнувся до ноги та обхопив її. Відчуття неймовірно огидне. Дівчина скривилась та ступила наступний крок. Показавши рукою напрямок, запросила Іллю та Ксенію приєднатись. Діти поволі зайшли в темну воду та пішли в сторону вхідних дверей трамвайної зупинки. Ілля дістав ліхтарик та, тремтячою від холоду рукою, світив вперед.

Загін йшов під стіною, на той випадок, якщо посередині будуть ями. Дійшли до дверей, обережно відчинили та зайшли всередину. В цей момент почулись голоси зверху Пацани явно вже перелізли паркан та побігли за ряд магазинів. Двоє хлопців почали спускатись сходами до підземного переходу. Та оскільки загін Мілани вже зайшов за двері, їх не мало було видно. Аж поки вони не побачили, що Пацани включили ліхтарик та почали світити їм все навколо.

На жаль, там де стояли діти племені Вітрів, не було ніяких загороджень. Бігти не можна було. Хулігани б здалеку почули бризки води. Мілана підняла плечі та подивилась на Іллю та Ксенію. В цей же момент, дівчина відчула кігті Аліши, яка теж зрозуміла, що зараз всі разом мають пірнути та сидіти під водою хоча б секунд тридцять. Один, два, три. Всі набрали повні груди повітря та дуже повільно присіли в воду. Очі не відкривали, але розуміли, що десь зараз ліхтарик світить в їхній бік.

 

Згодом, як тільки сонце трохи відігріло команду дітей, вони перекусили та рушили далі до церкви. Історія з підземним переходом закінчилась успіхом. Як тільки діти винирнули з темною смердючої води, нікого не побачили. Виходили повільно, в будь-який момент готові бігти в воду та тікати через трамвайні шляхи, та нікого не побачили. Більш за все Зграя Вільних Пацанів побігла кудись у двори на пошуки.

Діти швидко рушили до висотки, подалі від дороги. Там схованок явно не було, але вони хоча б не були на відкритій місцевості. Потрібно було відігрітись, прийти до тями та йти далі. Отже зараз всі сиділи тихо, без настрою, постійно кривили носа від смороду. На кішку ж дивитись було боляче: хутро – мокре, стирчить в різні сторони, погляд – шалений, спроби вилизати себе язиком закінчувались блювотним рефлексом.

Також біля дітей лежали рюкзаки, всі речі розкладені на дорозі. Розкладені й спальні мішки. Все було мокрим. Та на щастя сонце вже добре припікало, мало все висохнути доволі швидко.

Перекус був не довгим, все зібрали та пішли вперед. Церква була вже не далеко, але будинок обійшли з внутрішньої сторони. Навіть коли виходили на дорогу, довго розглядали все навколо. Будь-який рух міг викрити Пацанів, якщо ті вирішили влаштувати засідку. Та нічого не помітили. Вирішили йти далі.

Церкву минули, як минули й кільце з клумбою. Попереду був гіпермаркет, що був розташований зразу біля парку Совки. Цей магазин не був виключенням – це небезпечне місце, оскільки всі місцеві діти могли ходити саме до цього магазину. Та й парк Совки, по інформації від Аніти та Устима, охоронявся, тобто саме там знаходився табір. Наскільки він великий – не відомо, але територія у нього дуже велика.