Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

День 71

На дворі було прохолодно та сонце вже пускало свої промені по дитячим обличчям. Невеликий загін вийшов з Замку Вітрів на світанку та пішов до колишньої фортеці племені Зодчих. Перелізши через паркан, Ілля та Ксенія повсідались на лавки подвір’я, а Мілана піднялась на другий поверх та відкрила свою квартиру. Аліша муркнула, подивилась на дівчинку та потерлась об її ногу. Дівчина глибоко втягнула повітря та сльоза потекла по її обличчю. Вона була вдома, але цей дім не нагадував їй батьків, не нагадував минулі часи. Все було звичайно прибрано, але це була колишня домівка дітей, що злякані до смерті, шукали притулку в той момент, коли всі дорослі заснули.

            Мілана зайшла до квартири, не роззуваючись, відкрила двері спальні та побачила маму та й тата, що мирно спали. Командирка залізла на ліжко, сіла між батьками та торкнулась їх руками. Потім вона торкнулась волосся мами, погладила її. Торкнулась тата, всміхнулась. В цей момент, перед очима пропливали спогади. Вони разом їдуть до якогось справжнього замку. Або разом відпочивають на морі. Або просто вона з мамою вибирає одяг в магазині. Чи сміється, та наввипередки змагається з татом на велосипеді.

            Дівчина тихенько заплакала. Вона дуже сумувала за батьками. Кішка ж муркотіла та лягла в ноги до Мілани. Так пройшло не багато часу, але дівчина хотіла побачити маму й тата перед тим як знайде Дослідний Центр.

Я обов’язково знайду рішення чи ліки, - тихо мовила командирка, діставши листок з папки про вірус, що забрала на фармзаводі, - тут є адреса Центру, та я впевнена, що там зараз шукають ліки, а можливо вже навіть знайшли цей нещасний антивірус. Можливо вже завтра ви прокинетесь, - сказала дівчинка та сховала листок.

Мілана відсунула Алішу в сторону, по черзі поцілувала батьків та встала з ліжка. За собою зачинила спочатку двері спальні, потім замкнула квартиру. Ключик повісила собі на шию, погладила його та вийшла на двір, подивилась на сонце, потім на свою команду, посміхнулась та запропонувала виходити на маршрут. Аліша грайливо замахала хвостиком та побігла вперед.

Вийшовши з фортеці племені Зодчих, діти пішли до дороги, що вела до ринку. Шлях був не близький: спочатку дійти до ринку, потім пройти підземний перехід трамвайного шляху та рухатись в сторону церкви, а там вже й парк Совки не за горами. То ж загін дворами оминав будинки та йшов до ринку. Не задовго до дороги, зупинились. Аліша побігла вперед розвідати обстановку. Оскільки вийшли дуже рано, то очікували зграю собак, що бігли цим маршрутом кожен день.

Кішка повернулась, вигнулась дугою та таким чином повідомила, що треба ховатись та чекати. Так діти й зробили. Вони зайшли до найближчого під’їзду та стали чекати. Спочатку здалеку було чути якийсь шум, потім цей шум перетворився на тупотіння лап по асфальту та гавкання. Зграю не бачили, але чули. Було враження, що зграя стає все більшою. Чекали довго. Окрім галасу, діти відчули собачий сморід. Прийшлось закрити носи та дихати ротом, але навіть так відчувався неприємний дух великої зграї собак.

Як тільки навколо стало тихо, побігли відчиняти вхідні двері. Смерділо так, що на очах сльози навертались. Першою вискочила кішка та побігла на розвідку, та через декілька хвилин повернулась та задоволено муркнула. Продовжили йти далі, так дісталися ринку, за ним зразу побачили торговий центр, в якому раніше жило плем’я Капібарів. «Як ти там, Семен?» - подумки спитала Мілана.

Семен, колишній ватажок колишнього племені Капібарів, саме в свій день народження, в тринадцять років, хлопець заснув тим самим дорослим сном. Його віднесли додому до батьків. Та цей випадок дуже чітко дав Мілані зрозуміти, що в неї дуже мало часу. Оскільки їй виповнювалось одинадцять років буквально за тиждень, а тому до вирішення проблеми з вірусом лишається всього два повних роки. Якщо не встигне, то в свої тринадцять років вона теж засне.

Дівчина трухнула головою, проганяючи сумні та тривожні думки. Немає часу про це думати. «Якраз зараз, я шукаю антивірус! І я знайду його!» - суворо повідомила собі командирка в думках.

Та що стосується племен Капібарів та Зодчих… Оскільки ватажок Капібарів заснув, плем’я лишилось без керівника, на зборах, прийняли рішення створити одне спільне плем’я Вітрів, Ватажком призначили Аліну, хоча вона і пропонувала провести вибори по всім правилам. Ніхто її слухати навіть не став. Проголосували підняттям руки. Не було ні одного заперечення. Тому вже зараз розвідний загін Мілани – був саме групою дітей нового племені – племені Вітрів.

Пройшли торговий центр та звернули до трамвайного шляху. За островком магазинчиків, мав бути підземний перехід, через який діти зможуть пройти на іншу сторону, або, як альтернативний шлях, перелізти через самі трамвайні шляхи. Та там був високий паркан, на який прийдеться витратити багато часу.

Ілля ніс найважчий рюкзак, оскільки повісив собі три спальні мішки. Діти розуміли, що за один день не впораються, тому готувались до ночівлі десь на вулиці. Ксенія співала собі під носа, дівчина була не говірлива, зосереджена та всміхалась не часто. Останнього разу, коли Мілана пішла до фармзаводу, вона взяла саме цього хлопця та дівчину. Цього разу не було виключення. Вони не нили, не тягнули загін назад, кожен розумів важливість походу та небезпеку завдання, тому, почувши про готовність Мілани йти далі, одразу повідомили, що вони йдуть з нею. Брати ж більше людей не ризикнули: чим більше дітей – тим швидше їх можуть помітити.

До того ж основна проблема попереду. Адреса то відома, але скільки карт не передивились, ніде не побачили чіткої дороги до цієї будівлі. Напевно, тому що вона була секретна чи щось типу того, тому вирішили розбиратись по місцю. Єдине, що їм підказав вчений Замку Вітрів, а саме Давид, що якщо на місці не зможуть розібратись – треба шукати ЖЕК (житлово-експлуатаційна контора). В цій адміністративній споруді мають бути всі документи, пов’язані з дорогою, водопостачанням та каналізацією, можливо, щось допоможе відшукати точне місцезнаходження будівля.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍