Анні Флейм - В обіймах привида, Анні Флейм

— Яке бажання ти загадав? — майже пошепки запитую я.

Ліам повільно піднімає на мене очі та кривить губи в дуже, дуже недобрій — і водночас болісній — посмішці. Від цього видовища моє серце пропускає удар.

— А ти як гадаєш? — привид ставить зустрічне запитання.

Нічого не відповівши, я опускаю очі. Дійсно, відповідь очевидна. Він все ще хоче її воскресити. За будь-яку ціну.

Яка ж я наївна дурепа.

Нічого в цьому світі не буває за просто так. І ця мітка… Те, що я сприйняла як ознаку прихильності та бажання захистити, виявилося холодним розрахунком.

— Я ціную твоє небажання вплутувати мене в цю історію, — тим часом продовжує Ліам. — Але моє втручання — результат зваженого рішення з повним усвідомленням можливих наслідків. Це небезпечна гра, в якій я готовий взяти участь. Тому, якщо вирішиш відсилати відповідь — раджу написати правду. Так буде краще для всіх.

Ошелешена його словами, я здатна лише мовчки кивнути.

— У тебе є ще якісь питання? — лунає рівний голос привида.

— Ні, мені все зрозуміло, — глухо промовляю я і знову заплющую очі, щоб хоч якось стримати сльози. — Дякую за пораду.

Відчуття прохолоди зникає. Ліам пішов, залишивши мене на самоті. Знесилену, з повним роздраєм в душі та нерозумінням, як далі поводити себе з привидом, який щойно заявив, що я, виявляється, просто принагідний інструмент для досягнення його мети. І більше нічого.

Що має робити інструмент? Виконувати свою задачу.

Тому я зараз напишу відповідь.

А ввечері ми питимемо чай.

І більше нічого.