Інна Земець - Спадок з бонусом, Інна Земець

- Всім дякую, тепер моя черга, - пробурмотів собі під носа звільняючись.

З ними довго не грався – не до того, коли сам не знаєш, чи всі кістки досі цілі. Всіх відправив полежати, в роти тряпок напхав і зв’язав міцно, прихопивши собі дещо корисне з їх карманів.

- Ну що, Тимур, тепер може хоч кілька слів зрониш? – підійшов до нього ближче і в очі зазирнув. – Тебе чого сюди занесло і як взагалі про це місце дізнався?

- За Навроцьким простежив, - не щедрий на слова парубок, та все ж дізнався більше ніж ті три шафи, що на підлозі відпочивають. 

- Зараз тебе звільню, тільки давай без дурощів – обом звідси вшиватись треба.

Не сперечався, підвівся і за мною пішов. Я собі свою маску на мармизу повернув і йому з карману амбала іншу дістав.

- Маски лисички чи зайчика не бачу, вдягай що є. Тихо і швидко ідеш за мною, ясно? – кивнув і прослідував за мною, поки я до милої Палажки нас вів – вона вже там геть знудилась, мабуть.

Влізли в кімнату тихенько, а якби і голосно – вона б не помітила. Лежала, глухнучи від ревіння з динаміків і трохи стегнами крутила. В дзеркалі побачив такого красеня, що стало ясно – краще нікому на очі не потрапляти. Особливо Ярославі, бо отримаю від неї такого, що за цим підвалом сумуватиму. Тимур не краще за мене виглядав, тому рішення було просте.

- Кицюня, дякую тобі за все, мені сподобалось просто неймовірно, - прошепотів їй на вухо. – Я тебе звільню зараз, але ти дай мені кілька хвилин і не відкривай поки оченятка, добре? Бо я досі соромлюсь, моя мила. Виходь звідси сама, а я ще трохи у вбиральні затримаюсь.

З цими словами там і зачинився. Повернулись з Тимуром на поверх нижче і пробіглися кімнатами швиденько - всі крім двох зачинені, та схоже зараз всі порожні. Годі екскурсій, пішли в кінець коридору, до дверей, що дуже нагадували омріяний вихід і не помилились. Дорогою ще двох бурмил перестріли, спати і їх відправили і вивалились на свіже нічне повітря. Добре, що прихопив із собою телефон одного з гамадрилів – ним і скористався. Якусь годину в кущах пересиділи, а коли поруч почув сирени і мої хлопці набрали, підійшли до паркану – там нас і підібрали.

- Кажи адресу – довезуть, - сказав я мовчазному супутнику і вказав на одну з автівок.

- Дякую, - промовив він. – Ярослава казала кого шукаю?

- Так, коли щось почую про неї – повідомлю. От тільки більше до Яри не наближайся, - сказав так, ніби то не вона його відшукала, а сам до неї причепився.

- І не планував, - усміхнувся він і руку мені простягнув.

От не щастить мені останнім часом! Тільки відчую бажання комусь чайника добряче начистити – самі благородні розбійники під руку потрапляють. Руку не відкидав, простягнув свою і потиснув. Більше чайних церемоній на прощання не розводили, поки правоохоронці своїми справами займались, мене везли до офісу. Неможна такому красивому додому завалитись. А ще рентген потрібен. І бронежилет в купі із захистом паху, бо Яра мені цієї прогулянки точно не подарує.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно