Мирослав Лаюк - Світ не створений

Агата хотіла, щоб вони розмовляли про неї.

Матерія над ними розширювалася, ніби ножиці, коли замахуєшся на наступний розріз. Матерія мчала до країв, вона породжувала час і простір. Вона мчала, як зграя псів із закрученими хвостами, мов на Брейгелевих «Мисливцях на снігу», коли картина зафіксувала собачу статику; відкладеш пензля — і вони поженуться: за ким, за чим? Худорлявими спинами брейгелевих псів виписувалися хвилі розпеченої матерії, що прямувала до краю провалля, перевалювала через край. Хорти гналися за зайцем на ім’я Рух.

Рух — ворушиться. Рух шумить. Рух піниться, як хворий рот. Матерія тріщить. Шум згорає на очах, ніби кіноплівка. Метал розплавляється так, що вже не повернеться до первісного стану заліза, а може, золота — вже ніхто не знає, чому цей цинк так схожий на титан.

Перші стверджували: «Усе рухається й перетворюється з одного стану в інший завдяки з’єднанню й роз’єднанню атомів». «Світ не створений ніким з богів, ніким з людей, він був є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає».

Другі питали: «А коли найправдоподібніше бог заснував світ, тобто чи взимку, чи влітку, чи навесні, чи восени?», — а потім засвідчували: «Про зиму, як і про літо немає жодних даних, бо ці пори року внаслідок холоду або надмірного тепла були б для перших і не призвичаєних зносити їхніх плодів важкими й дошкульними». «Авторів, які вважають, що світ був створений восени, є дуже мало, їхній авторитет незначний». «Думка […], що світ був створений навесні, відстоюється численними та визначними вченими: бл. Афанасій Олександрійський («Питання до Антіоха», пит. 17), якщо це його твір, бл. Кирил Єрусалимський («Катехізис», розд. 14)…»

Треті — теж питають і теж стверджують.

Четверті — створюють.

П’яті — є.

Рись вистрибує на тонкий борт, проходить краєм човна, ніби об’їдає кірочку навколо м’якуша.

— Не бійся, це лагідний звір.

— Я не боюся звіра. Я боюся космосу.

— Я захищу тебе.

— Від космосу немає захисту. Хіба що самому стати ним.

Агата проходить третє коло. Агата дивиться вниз — і низу більше нема. Агата зупиняється над головою жінки. Агата відчуває шурхання за бортом чудернацьких рибин. Агата вистрибує з човна.

Агата стає сузір’ям.

Епілог

Це шостий день, вітаю вас. Усі інструменти створено, простягніть руку: тут для вас коробочка з витесаними буквами — з них можна складати імена. А от ще одна (гляньте, яка цікава) — ну, розкрийте! Кажете, там порожньо? Не біда, а саме навпаки. Всесвіт створений у якийсь момент. І закінчиться в якийсь момент. І почнеться новий всесвіт. І буде нове творення. І буде нове. І буде. І.

На початку створені небо і земля. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею. І передумав Він. Знищив усе. І почав спочатку…На початку створене слово «початок». На початку створене слово «слово». Спочатку Творець зробив небо і землю, потім світло, виокремивши день, ніч і ще щось третє. Потім знов передумав і все зруйнував…А ще була планета, де він не створював ніяких рослин, тварин і морських гадів. Забравши в людей травні тракти, видав шприци: робіть собі ін’єкції та не знайте дикої природи, всіх цих мерзенних істот, що вилазять з липких шкаралуп.

…А потім домінантною істотою на землі стала не людина, а зубр. У зубра-самця під час сну вийняли ребро й зробили зубрицю. (Або навпаки: у зубриці вийняли ребро і так далі). Потім зубру доручили назвати всіх істот. Зубриця вкусила заборонене яблуко, і їх вигнали з раю. Зубр збудував ковчег, помістивши туди серед тварей і пару людей… Зубр-тиран наказав стратити 14 тисяч зубренят віком до двох років… Зубриця-директорка заводу купила електрокар.

…Крім усього, ще була планета, навіть не планета, а неможливий до опису вид простору, де взагалі нічого не було — ні землі, ні неба, ні людини, ні організму — лише колективний багатоголосий розум, поміщений за межі тривимірності, вимірності як такої. Була планета, де не було понять, де не було розуміння речі «планета», де «розуміння» як такого не було. Було таке, що нічого не було. (Так не буває. Але було!) Коротко кажучи, було в нього цих спроб сто мільйонів безлічей. Янгол звиває небо на фресках, янгол звиває небо он — над нами: янгол скручує небо, як папіроску. «Що є найвеличнішим у світі, — запитує янгол, — найвеличнішим у всіх значеннях слова «велич»?» «Може, бути милостивим до переможеного?» — відповідає хтось із натовпу. «Напевне, розуміння, що найпрекрасніше народжується з перегною?» — лунає ще одна відповідь. «А можливо, рука, яка лікує від прокази?» — знову хтось говорить. «А чи не Слово, сказане на початку, з якого постав світ?»

З чого постало все — з боротьби з нудьгою, з випадковості чи з любові? Він знайшов людину біля моря, що пахнуло зіпсованими волоськими горіхами. «Що ти робиш?» — запитав він чоловіка, який стояв перед ним, прикривши свої повіки долонею. Але той не відповідав. «Чому ти закрився від мене?» Чоловік знову мовчав. І коли старий торкнувся до нього сікстинським вказівним пальцем, той розчаровано опустив руку: «Я думав, що коли заплющити очі — то зникаєш». Старий засміявся, а потім заговорив далі: «Що ти тут робиш?» Чоловік почервонів: «Я не хочу тобі казати, бо ти образишся через мою невдячність». — «Говори: ти ж знаєш, я все довідаюся, якщо захочу. Навіть більше: я все давно знаю». — «…Хотів стрибнути в море й заплисти так далеко, щоб не могти повернутися».

Старий довго нерухомо мовчав, не зважаючи на рожевий вітер, що дув зі сходу й обпікав шкіру. Потім він мовив: «Я приніс тобі подарунок, — і витяг щось із кишені. — Це — Творення».

Та очевидно ж, скаже колись людина: мені підсунули цю штуку, цю хитру іграшку, щоб я не думав повертатися передчасно туди, звідки прийшов. Так, це великий дар, але якби він не був мені вручений, навряд чи сам творець міг би так довго успішно гратися в творення мене. «Батьку, — сказав чоловік, — я не просив тебе про те, щоб бути народженим. Чому ти вирішив за мене?» «Сину, — сказав старий. — А ти думаєш, що я просив? І ти не питатимеш у своїх дітей про дозвіл їх народити. І ти не питатимеш у речей та ідей, які творитимеш. Ніхто не питатиме».

Коли старий відходив, він дав чоловікові кульку. «Для чого?» — запитав син. «Не знаю, — відповів батько. — Просто візьми. Глянь, яка вона гарна».

У небі, в космосі, засяяв ще один сферичний об’єкт. Він нагрівся у стратосфері, пройшов крізь грозову хмару, блиснув, як зірка до того, як стати холодним тьмяним предметом. Зрештою, кулька впала в