Андрій Гуляшки - Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки

Цей стіл міг би розповісти Абакумові ще багато цікавого, та час летів, а жовтий промінь ліхтарика слабшав, втрачаючи силу. Треба було діяти швидко і точно. Але і те, про що дізнався Захов, розглядаючи стіл, допомогло йому. Мова предметів ніколи не приводила його до помилки. Всупереч людській вона була зрозуміла і відверта.

А все-таки де сховано предмет, який його цікавив?

Абакум перерив усі шухляди стола. Вони були набиті кіноплівками, зошитами і блокнотами. Навмання відкривши один з блокнотів, Абакум посміхнувся: на аркуші було старанно намальовано кілька складних морських вузлів…

Проте слідів того, що він шукав, не помітив.

Залишилась шафа. Тут все-таки був хоч якийсь порядок. На вішалках висіло багато старих і нових костюмів, сорочок, галстуків. Така сила, що навіть Абакум, який теж мав чимало такого добра, здивувався. Та режисер перевершив його не тільки кількістю. Багато костюмів і сорочок були не місцевого походження. А щодо галстуків, то геть усі вони були закордонні. Все це свідчило про явну схильність його власника до франтівства. В нижній шухляді шафи стояло взуття — старе і нове, спортивне і вихідне. Тут теж впадали в око іноземні моделі — загострені «гондоли», пластмасові підошви.

Але того предмета, по який пробрався сюди, Захов усе ж не знайшов. Він сів на стілець і погасив ліхтарик. Так нерухомо Абакум просидів у темряві кілька хвилин. Потім раптом скочив, розправив плечі і майже побіг на кухню. Там він, навівши тонкий промінь ліхтарика на стіни, дослідив їх, уважно шукаючи кришечку схованої електропроводки, і виявив її над вікном. Вона була пофарбована в той самий колір, що й стіни, і тому недосвідчене око могло б і не помітити її на загальному фоні. Шнур, який виходив з-під кришечки, тягнувся спочатку по верхній частині віконної рами, ховаючись під карнизом, і, нарешті, зникав за порожньою сосновою шафою.

Абакум відсунув шафу. За нею він побачив білі двері кладовки. Над ними виблискувала ще одна кришечка, грубо вирізана з білої жерсті. Електричний шнур, який тягнувся од вікна, проходив у кладовку саме крізь отвір у цій маленькій кришечці.

Кладовка була перетворена, і, як видно, недавно, в добре обладнану лабораторію. Збоку приладів для промивки на круглому столику стояв прикріплений до стіни прямокутний електричний щит. Наче срібні, сяяли на ньому освітлені ліхтариком вимикач і розетки. Перед щитом лежав увімкнутий предмет, що його шукав Абакум. Це був невеличкий апарат, що давав можливість бачити в темряві за допомогою інфрачервоного проміння. Він трохи скидався на захисні окуляри зварників, але зверху мав ще еліпсовидну коробочку, в якій, мабуть, містилися агрегати. Вони саме заряджалися струмом. Абакум, хоч ніколи і не бачив такого апарата, але теоретично знав, як він діє, і уявляв його собі приблизно таким, яким бачив тепер: невеликим, складаним, зручним для того, щоб носити у внутрішній кишені пальта.

Апарат цей, певно, був за розміром з найменших. І хоч Абакум поспішав і розумів, що кожна втрачена хвилина збільшує небезпеку для його життя, проте не міг встояти проти спокуси: відчепив провідники, надів апарат на очі і загасив ліхтарик. 1, незважаючи на всю свою витримку і вміння володіти собою, тихенько присвиснув. Він почував себе так, наче спустився в морську безодню. Все навколо нього сяяло розсіяно мертвим, жовтувато-прозорим світлом, що струмувало невідомо звідки. Усе було чудовим і таємничим, мов у казці.

Абакум зняв апарат і знову засвітив ліхтарик. Уперше в житті він відчув сильне і жадібне бажання привласнити собі чужу річ. Відкривши коробочку з агрегатами, Захов узяв із сусіднього столика пінцет і роз'єднав у кількох місцях проводи і обмотку на котушці. Пошкодження були незначні і майже непомітні, але вони цілком паралізували апаратуру. Виявити їх і відремонтувати апарат міг тільки спеціаліст. «Нехай тепер їде у Францію і шукає там собі спеціаліста!» — посміхнувся Абакум.

Він подивився на годинник — стрілка наближалась до восьмої.

Абакум поставив порожню шафу на своє місце і швидко вийшов з дому. Зачинив парадні двері так само, як вони були раніше, і кинувся до машини. Проїхавши кілька метрів, збільшив швидкість. Розбризкуючи грязюку, машина з ревом мчала назад у місто.

Почуття небезпеки не обмануло Захова. На перехресті біля бульвару Яворова, кроків за двісті від нього, раптом блиснуло жовте світло фар, і в ту ж мить з-за повороту вилетіла машина; Тримаючись майже впритул до правого тротуару, вона мчала назустріч. Фари її сигнально мигнули кілька разів: водій попереджав, щоб Абакум перейшов на близьке світло. «Не вийде!» — злорадно подумав Абакум і натиснув одночасно педаль швидкості і клавішу зміни фар. Могутні снопи фар шестициліндрового форда залили лавиною світла «Варшаву». Засліплена, вона різко загальмувала, крутнула праворуч і виїхала на тротуар. Абакум весело розсміявся.

Виходячи з театру, Абакум пропустив Віолету вперед і тихо спитав режисера:

— Ну як, сподобався спектакль?

Асен у цю мить закурював цигарку.

— Що? Спектакль? — він запалив другий сірник, бо дощ погасив перший. — Спектакль пройшов добре. Навіть дуже добре.

— Невже? — різко повернулась до нього Віолета. В її голосі звучали гнівні і в'їдливі нотки. — Невже ти можеш мати якусь думку про спектакль, коли дивився всього три картини?

Вона труснула головою і прискорила ходу. Каблучки її дзвінко застукотіли по мокрому тротуару.

— Чому всього три картини? — здивовано спитав Абакум.

— Чому, чому! — Асен зітхнув, і на обличчі в нього з'явилася стражденна міна. — Скажу. Можливо, хоч ти мене зрозумієш!

— Чи не проспав, бува, інші картини? — спитав Абакум.

— Гірше, — відповів Асен. — Не проспав, а просто втік. Ганебно втік з театру, як справжній бай Ганю[15] через якісь там окуляри. Розумієш?

— Нічого не розумію! — похитав головою Абакум. — Які окуляри?

Асен скоса глянув на нього, але відповів не відразу.