Олег Костянтинович Романчук - Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук

комарі невпинно атакують нас. Дрібна мошка не дає дихати. Дим від сигар не допомагає, як і марлеві сітки. Треба б пошукати обхідну дорогу. Проте кристал-компас одразу зменшує інтенсивність свічення, тільки-но починаємо відступати від обраного маршруту. Та й користі від того мало: ніде ніякого патяку на зручніший шлях. Робити нічого. Вирішуємо просуватися болотом. Спершу вода доходить до колін, затим до пояса. Іноді провалюємось і глибше.

Надвечір нарешті вибралися на сушу. Дощ ллє, як з відра. Продираємося крізь ротангові зарості, якісь колючі кущі. На нас страшно дивитись: ми покусані комарами і москітами, від укусів п’явок довго продовжує текти кров…

Настрій кепський. Розбиваємо табір. Робимо сякий-такий брезентовий дах. Він трохи рятує від дощу. Зморені дорогою, засинаємо на мокрому листі. Сон, проте, неміцний, тривожний. Часто прокидаємось від холодного дотику мокрого одягу. Майже всі застуджені.

…Спалахнула малярія. З самого ранку мене трусить пропасниця. Прийняв подвійну дозу хініну. Трохи полегшало. Однак у тілі страшенна слабість. Світ гойдається. У вухах гуде від хініну.

Люди настільки знесилені приступами малярії, що ледве просуваються вперед. Усе, що можна викинути, викидаємо. Лише три ящики із зразками залишено. Викинули навіть намети: користі з них практично ніякої.

…Становище загрозливе. Вчора був сильний приступ малярії у Михайла. Корчі зводили руки, його страшенно нудило, на губах виступила зелена слизь. Знову дощ. Клятий мусон! Треба вертати назад…

Хінін, прийнятий на ніч, не дає результатів. Уранці починає бити пропасниця. Щербак марить. З його грудей виривається важкий стогін».

На цьому щоденник Аркадія Олександровича обривається.

* * *

Про трагедію, яка розігралась у джунглях Малнаду, ми довідуємося з кількох записів, зроблених рукою Шведова. По них вдалося відтворити картину драматичного повернення експедиції Сошенка.

Минуло одинадцять днів з того часу, як був ліквідований табір у Долині Крилатого Коня. На той час в експедиції лише п’ятеро людей могли обходитись без сторонньої допомоги: Роман Твердохліб, провідник Пандаб, Крішан Прасад і двоє носильників. Але й вони були виснажені. Кристалічний додекаедр продовжував кликати в невідомість, однак сил бракувало. Ніхто не знав, скільки ще доведеться йти: день, два чи тиждень. Та й чи порятує людей від загибелі прибуття у Храм Неба? А «компас» уже палав криваво-червоним вогнем, немовби провіщаючи близьку зустріч з храмом і його в’язнем — Чінтамані.

Склалася критична ситуація. Аркадій Олександрович практично не повертався до свідомості, марив. Останні дні Роман і Крішан несли його на ношах, сплетених з ліан. Лятошинський робив усе можливе, щоб полегшити його страждання. Але й сам він, як і Щербак та Шведов, ледь тримався на ногах.

…Було вирішено повертатись. З усього експедиційного майна залишили тільки три гвинтівки. Довелося розпрощатись навіть з колекцією мінералів і зразків руд.

Можна лише уявити, якою неймовірно важкою була зворотна дорога. На підході до Долини Крилатого Коня помирає Аркадій Олександрович. Експедиція осиротіла. Втрата керівника робила неможливою її продовження.

Професора Сошенка поховали в долині, неподалік від місця, де він знайшов алмази. На могилу поклали базальтову плиту, на якій Роман Твердохліб, використавши знайдені алмази як різець, залишив коротенький напис:

АРКАДІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ СОШЕНКО

ВЧЕНИЙ З РОСІЇ

1857–1914

Експедиція виявилась останньою і для Михайла Щербака. Він помер уже в селі, в тому самому «Рест-хаузі»т звідки вирушали на пошуки Храму Неба.

Тут, у Джумні, дослідникам стало відомо про війну, що розгорілася в світі. Твердохліб, Шведов і Лятошинський вирішили негайно повертатись на батьківщину. Сяк-так поправивши свої сили, вони через десять днів уже були в Бомбеї, звідки найближчим рейсом відплили в Александрію, захопивши з собою частину щоденників Аркадія Олександровича, що зберігалися в домі Крішана.

Було домовлено, що доктор Прасад, розшукавши записи козака Почекайбрата, принагідно вишле їх у Російську Академію наук.

…Але наші пошуки виявились безрезультатними. Нічим не змогли допомогти нам і в Москві, в Академії наук. Відомостей про надходження листів чи бандеролей від Крішана Прасада в архіві не було.

Невдалими виявились і спроби дізнатися про долю Шведова, Лятошинського й Твердохліба. Нам лише відомо, що саме Роман Твердохліб передав у березні 1919 року щойно організованій Академії наук України матеріали експедиції професора Сошенка. На жаль, сліди цих мужніх людей загубилися на грані епох: перша світова війна, революція, бурі громадянської війни…

Частина третя
Ретроспекції в майбутнє











Розділ І
ТЕРРА ІНКОГНІТА,
АБО ІНТЕРВ’Ю З САМИМ СОБОЮ

Так, я міг поглинати одну за одною палаючі галактики і перетворювати їх у холодні кристалічні елементи власної мислячої персони… і після того, як мине неймовірна, але піддатна обчисленню множина років, стати мозком — Всесвітом…

Станіслав Лем. Друг

Знайомство із щоденниками Сошенка стало новим етапом у пошуках розгадки таємниці скарабея. Археофізичний загін, як називали в інституті наше тріо у складі професора Бандури, мене і Ткачука, чудово усвідомлював цінність здобутої інформації, пов’язаної з життям Аркадія Олександровича, зокрема його останньою експедицією.