Колектив авторів - Новітнє вчення про тлумачення правових актів

внутрішнього права як на виправдання для невиконання нею договору; 2) таке посилання є можливим тільки у випадках, якщо порушення внутрішнього права міжнародним договором є явним і стосується норми внутрішнього права особливо важливого значення (ст. 27, 46 Віденської Конвенції).

Належить враховувати і ту обставину, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не містить будь-яких обмежень її дії з огляду на національне законодавство, у тому числі на конституції держав-учасниць Конвенції, а Європейський Суд з прав людини застосовує положення Конвенції без будь-яких винятків, у тому числі і у випадках колізій між цими положеннями та національними конституціями. Тому розмови про перевагу Конституції України над міжнародними договорами вести можна, але у випадках, коли виконання міжнародних договорів контролюється міжнародними судовими установами, слід враховувати реальності і переважно перед Конституцією застосовувати міжнародні договори України. Зокрема, триденний строк, встановлений ст. 29 Конституції України, є занадто тривалим. Він приходить у суперечність із п. 3 ст. 5 Конвенції, яка вимагає, щоб кожний заарештований або затриманий негайно постав перед судом. Європейський Суд з прав людини в одній із справ визнав, що перебування під вартою в поліції впродовж чотирьох днів і шести годин виходить за чіткі часові межі, припустимі п. 3 ст. 5 Конвенції[141].

У даному випадку суд розглядав заяву чотирьох осіб проти Сполученого Королівства, які (особи) підозрювались в керівництві, підготовці і підбурюванні до вчинення терористичних актів в Північній Ірландії, в діяльності терористичних підрозділів Ірландської республіканської армії, тобто йшлося про осіб, які підозрювались у вчиненні особливо небезпечних злочинів. Тим більше у разі вчинення інших злочинів триденний строк, встановлений частиною третьою ст. 29 Конституції, є надто тривалим і таким, що не відповідає п. 3 ст. 5 Конвенції.

Видається, що суди в подібних випадках повинні займати чітку позицію, що відповідає змісту міжнародних договорів України. Верховна Рада повинна думати про відповідність міжнародного договору Конституції України тоді, коли вона у відповідній формі дає згоду на обов'язковість міжнародного договору для України. Коли ж така згода дана, залишаються два варіанти: або виконувати міжнародний договір або денонсувати його.

Інший вид міжнародних документів, надання згоди на обов’язковість яких для України Верховною Радою не передбачена, — це декларації, рекомендації інші акти, які приймаються міжнародними організаціями і якими не передбачається прийняття державами-учасницями відповідних міжнародних організацій будь-яких рішень, що підтверджували б обов'язковість таких актів для держав. Загальна декларація прав людини[142] прийнята Генеральною асамблеєю ООН. Україна як член ООН зобов’язана виконувати вимоги цієї Декларації, але суди зобов’язані застосовувати не положення Загальної декларації прав людини, а положення національного законодавства, до яких імплементовані положення Загальної декларації. Натомість ми зустрічаємо посилання на Загальну декларацію прав людини не тільки в рішеннях судів загальної юрисдикції, а й в рішеннях Конституційного Суду України. Посилання на Загальну декларацію прав людини можливе у судових рішеннях тільки у тих випадках, коли в ній розкривається зміст принципу верховенства права.

Стосовно Декларації прав дитини[143] можна стверджувати, що вона не тільки безпідставно де-факто визнається судами України частиною національного законодавства, а й склалась певна практика застосування судами цієї Декларації. Є багато судових рішень, якими цій Декларації надано переваги при правозастосуванні перед положеннями Конвенції про права дитини[144]. Йдеться про те, що Декларація не допускає за встановленими випадками розлучення дитини з матір’ю, а Конвенція (до речі, прийнята через 30 років після згаданої Декларації) наголошує на тому, що у всіх діях стосовно дітей «першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини» (ст. 3), що дитина не повинна розлучатись з батьками (ст. 9), а не тільки з матір’ю, що визнається принцип спільної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18). При цьому Конвенція не містить будь-якого зазначення на пріоритет прав матері при визначенні судом місця проживання дітей.

Міжнародна організація праці приймає конвенції, значна частина яких ратифікована Україною, тобто згода на обов’язковість яких для України надана Верховною Радою України (конвенції МОТ, ратифіковані Українською РСР відповідно до раніше чинного законодавства до набуття Україною незалежності, є частиною національного законодавства України відповідно до Закону «Про правонаступництво України»). Ратифіковані Україною конвенції МОТ стали частиною національного законодавства України. Крім конвенцій, Міжнародна організація праці приймає рекомендації. Вони, як і положення Статуту МОП є у відповідній частині обов’язковими для України як для члена МОП, але не можуть застосовуватись судами при здійсненні правосуддя. Так же слід оцінити юридичне значення Статуту ООН, Статуту Ради Європи тощо.

3. В останні роки з’явилась практика визнання законодавчими актами обов'язковості для учасників відповідних відносин нормативно-правових актів, прийнятих міжнародними неурядовими організаціями. Так, ст. 2 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в України» встановлює, що відносини у сфері переказу грошей регулюються, зокрема Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів. У цій статті перелічені нормативно-правові акти, що регулюють відносин у сфері переказу грошей. Серед них закони, інші акти законодавства, нормативні акти Національного банку. Вони перелічені в порядку зменшення їх юридичної сили. Це дає підстави стверджувати, що названі документи Міжнародної торгової палати мають юридичну силу міжнародних звичаїв, що застосовуються з урахуванням ч. 2 ст. 7 ЦК («звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується»). Проте сторони договору, особливо у сфері міжнародного приватного права, можуть відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК інакше визначити місце названих вище документів Міжнародної торгової палати у системі актів, що регулюють відповідні відносини.

4. Відмовляючи у позові про стягнення з платника за векселем, який прострочив здійснення платежу за векселем, грошових сум