Джессі Келлерман - Чтиво

— Месьє?

— Той, що є, зламаний.

— Месьє, мені дуже шкода.

— Мені не потрібні співчуття. Мені потрібен новий вентилятор.

Почали бряжчати труби.

— Алло? — сказав Пфефферкорн.— Ви мене чуєте?

— Месьє?

— Я втомився вам телефонувати. Будь ласка, пришліть мені вентилятор. Негайно.

Він поклав слухавку, не встиг адміністратор нічого відповісти. Походив по кімнаті, повертаючи речі на свої місця і на ходу знімаючи з себе одяг. Бряжчання стало гучнішим. Він уже сумнівався у своїй гіпотезі. По-перше, він був переконаний, що труби бряжчали через різницю температур між водою і трубами. Гаряча вода змушувала холодний метал розширюватися, що, у свою чергу, вело до характерного цокання і бряжчання. Але в Західній Злабії було так спекотно, що різниця аж ніяк не могла перевершувати кількох градусів, а цього не досить, щоб отримати звук, і точно вже не досить, щоб труби гули так, що вуха закладало. Інша причина для сумнівів полягала в тому, що, судячи з власного досвіду, бряжчання спочатку ставало голоснішим, а згодом затихало. Шум, що долунав з-поза стіни, був зовсім іншим. Він був рівномірним і наполегливим і більше відповідав, так би мовити, дикому розгойдуванню ліжка і постукуванню узголів’я по стіні. Його б не здивувало, якби в сусідньому номері поселилося молоде подружжя.

Він почекав, чи не принесуть вентилятор, і коли його не принесли, знову зателефонував до адміністратора.

— Негайно, месьє,— пообіцяв той.

Бряжчання не припинялося. На стіні підстрибував портрет Жулька. Пфефферкорн став на ліжко і зняв його. Тоді сердито постукав у стіну.

— Уже пізно! — крикнув він.

Бряжчання зупинилося.

Опівночі він перестав чекати. Відкинув ковдру, ліг на простирадло і занурився в тишу, не забуваючи, що п’ята ранку вже зовсім скоро.

аступного ранку після прогнозу погоди і публічних читань він спустився до адміністратора. Чергував той самий чоловік, що і в перший день його приїзду. Пфефферкорн заздалегідь сунув йому гроші.

— Месьє, будь ласка, прошу до сніданку.

— За хвилину. Спочатку справа. Хочу поміняти номер, будь ласка.

— Месьє, якісь проблеми?

— Кілька. Я принаймні десять разів просив про новий вентилятор. Чи це дуже важко? Схоже, дуже. Тож мені потрібен інший номер з працюючим вентилятором.

— Месьє...

— І пара в сусідньому номері дуже шумить. Немов туди заселилася пара збуджених горил.

— Месьє, я перепрошую, але це неможливо.

— Що саме?

— Номер не можна поміняти.

— Чому?

— Месьє, вільних номерів немає.

Пфефферкорн поглянув на стіну, де висіли ключі.

— Що ви таке кажете? Я ж сам бачу, що в цілому готелі не більше десяти відвідувачів.

— Месьє, зміна номера можлива лише, якщо ви попередили за шість тижнів заздалегідь.

— Ви ж несерйозно?

Адміністратор уклонився.

Пфефферкорн дістав банкноту в десять ружі. Вона зникла в рукаві адміністратора, але той майже не ворухнувся. Пфефферкорн дав йому ще десять ружі. Нуль реакції. Іще десять, а тоді підняв руки вгору і пішов через вестибюль до ресторану.

На нього уже, посміхаючись, чекав Фйотор.

— Друже, доброго ранку! Що сталося?

Пфефферкорн пояснив.

— Ага, так.

— Це дійсно так? Я не можу отримати іншого номера ще шість тижнів?

— Час швидко минає, друже.

— Господи!

— Не бійтеся,— продовжив Фйотор.— Сьогодні ми розважимося.

— Не можу дочекатися.

Вони обійшли кілька закладів. Зустріч за зустріччю закінчувалися однаково: обіцянка скласти звіт, палкі обійми і «трійничка». Між зустрічами вони оглядали місто. Відвідали ще кілька музеїв, ще кілька меморіалів. Буквально на кожному розі можна було побачити пам’ятний знак, що вшановував деякі важливі події народної революції. На кількох вільних перехрестях у землю вкопали таблички: «Це місце лишили для майбутніх історичних подій».

Вони стояли біля пошарпаного будинку.

«ТУТ НАРОДНА РЕВОЛЮЦІЯ