Сергій Залевський - Версола. Книга 1. Колоніст

і більше, а дай людям міни — так половина сама ж і підірветься на них, разом з напарниками і всюдиходом. Вже повір мені, я за свої десять років тут на такі організми надивився,… а що стосується загибелі — кого це хвилює, тут основна маса, це засуджені на ті або інші терміни відробітки боргу. Сюди адже не відправляють особливо небезпечних і вбивць — було б смішно поселити тут маніяка і дати йому зброю — для нього це подарунок зверху буде. Таким суди ухвалюють зовсім інші вироки, без права вибору…. а що стосується таких добровольців, як ми з тобою — тут все ще простіше: не подобається — відлітай додому, тебе тут ніхто не тримає силою, ти вільний громадянин.

— Чекай-чекай, я не зрозумів — яке це право вибору? — виходячи із земної практики, Віктор знав, що злочинцеві призначали покарання і місце його відбуття без його побажань — інше у нього в голові не укладалося.

— Ну як же — пожвавився Волш — злочини, не пов'язані із загибеллю людей або їх травмуванням в особливо важких випадках, розглядаються з точки зору корисності індивідуума суспільству. Такому засудженому дають вибір: звичайний термін у в'язниці або шкідливому виробництві, наприклад, як тут — термін колоністові дають більше, зате тут він живе майже нормальним життям. Головне, ти повинен їздити на полювання і знижувати свій борг — встигнеш раніше терміну погасити — вільний, не встигнеш — що ж, працюй далі, іглостріл тобі в поміч! Це мені все одно або тобі — я сюди за власним бажанням приїхав, але тут таких мало… ось так то, Вік.

Позиція, вибрана біля стада, виявилася вдалою — за дві доби мисливці змогли підстрілити ще пару плямистих левів і пару саванних вовків: що цікаво, то вовки полювали зграєю у вісім голів, але втративши пару родичів, відступили углиб савани, не розуміючи, очевидно, причин загибелі своїх родичів. Наші герої не світилися, лежачи за відкидними щитками на даху всюдихода, тому благополучно уникнули пильної уваги тварин. Сама тваринка була повною копією земних вовків, як будовою, так і зграєвою тактикою полювання — дещо збільшені габарити, от і всі відмінності. Волш обробив обидві тушки і препарував їх на предмет цінних інгредієнтів, оцінюючи загальну вартість двох призів в чотирнадцять тисяч бон — звірі були менше інших хижаків, тому вага здобичі і була менше.

— Пропоную закруглятися — вніс пропозицію старший мисливець — палива залишилося на зворотну дорогу, холодильник ми забили цінностями, пора рухати назад.

— Гм, Волш, у нас порожній причіп, якщо не рахувати двох забитих холодильних шаф — пропоную не їхати напівпорожніми, а добити об'єм «м'ясом» — пару зайвих тисяч нам не зашкодять, як вважаєш?

— Я думав, що ця бойня тобі набридла ще з минулого разу, ха-ха, але ти правий — безглуздо повертатися з порожньою тарою.

Наступних декілька днів вони знову займалися «м'ясним» бізнесом — працювали за простою схемою: били з лазерних рушниць чотири-шість туш, як виходило, а потім під'їжджали до стада, яке відразу міняло свою позицію… недалеко, але все ж. Зворотний шлях пройшли за тиждень — маршрут був в пам'яті кристала, так що змогли навіть в декількох місцях зрізати криву їх первинної траєкторії. Ночами, природно, відпочивали: битий корпус від попадань того нічного «коника» навчив їх обережності. У селище в'їжджали десь під обід — відразу зайнялися реалізацією натуральних трофеїв — за м'ясо вдалося сторгувати десять тисяч бон, шкури травоїдних пішли за три триста, субпродукти і роги — коротше, за увесь «мирний» товар отримали п'ятнадцять з чвертю штук. Потім навідалися особисто до Кайла — уніки купував або він, або інший приймальник «Новомеда», але договір у обох був з Кайлом. За ексклюзив отримали майже сімдесят тисяч бон, у результаті, за мінусом накладних витрат, палива і так далі, на уніках підняли по тридцять шість тисяч місцевих грошей на кожного — цілком пристойний результат за майже тритижневе турне по дикій природі.

Тепер залишалося тільки відремонтувати їх «Корт — 2800/п», а трофейний продати. Цього разу сума за ремонт виявилася не такою великою: стрілу і верхній люк поміняли на їх аналоги з трофейного зразка, мало того — Віктор, що вивчив бази по ремонту всюдиходів, і маючи комплект інструменту у своєму розпорядженні, сам поміняв люк. Робота зажадала від майстра всього три години колупання, скручування і розкручування, з яких година пішла на матюки і спалахи злості у початкуючого майстра — але, проте, все встало на свої місця і працювало. Міняти стрілу не наважився — цю роботу провели фахівці майстерні, точно так, як і ремонт корпусу і заміну камери. Всього заплатили дві з чвертю тисячі — майже в три рази менше спочатку озвученої ціни. Залишався трофейний «Корт — 1600/п» — ремонтники відразу запропонували його викупити за двадцять дві тисячі бон — Волш пообіцяв подумати, ціна йому зовсім не подобалася. Тому виставили в місцеву мережу свою «гарячу» пропозицію: некомплектний всюдихід пропонувався усім, хто бажає, за двадцять вісім з половиною шматків. Сюди порахували відсутність причепа — вісім тисяч, відсутність підйомника з камерою — дві з половиною тисячі і непрацюючий люк — на штуку. Покупець знайшовся на третю добу, хоч і виторгував у парочки п'ять сотень знижки: у результаті, кожен отримав ще по чотирнадцять шматків на рахунок — тобто за останній рейд обоє напрацювали по п'ятдесят тисяч бон, а це вже був серйозний заробіток для місцевих.

— Слухай, Волш, а як тут з нерухомістю? — запитав якось землянин напарника, коли вони сиділи в одному з барів, вбиваючи час і роздивляючись представниць жіночої статі, як кандидаток на майбутню ніч. — Ось ми живемо або у всюдиході, або в одному з місцевих «готелів», якщо їх так можна назвати, а щось своє тут можна мати?

— Звичайно, можеш купити будинок або квартиру у будь-якому селищі, тільки навіщо тобі це, якщо ти тут проводиш менше третини свого часу — в чому сенс такої купівлі? Приїхати в порожній будинок, потинятися по ньому, а потім відправитися у бар за черговою тимчасовою подругою. Адже таке задоволення тут недешеве: купити квартиру