Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Проявляти безпечність було не в характері Северина, тому контур захисту він не прибрав, а лише опустив на мить. І після того, як той знову огорнув стоянку, він встиг повернутися до розмови якраз до моменту можливого початку нового перекидання кпинами.

– Зоряно, як ви могли помітити, вовки не носять штани, на драконові не має чобіт, а лиси, я вас запевнюю, не бігають в сорочках.

Обличчя дівчини на мить застигнуло, перш ніж вона швидко захитала головою та скривилася.

– Так, охорона, скасуйте! Я погарячкувала, не треба мені тут безоплатного стриптизу.

– А оплатного, значить треба? – зацікавився Ларис.

Роззирнувшись, чоловік підійшов до вогню, щоб зайняти найкраще місце, безсоромно облишивши його власника та попередню загарбницю стояти.

Невдоволено скрививши губи, Зоряна схрестила руки на грудях.

– Хіба тобі з доплатою, щоб точно цього щастя не бачити, – буркнула вона та роззирнулася.

Коли їх вижили, треба було облаштувати місце бодай для Северина. Вона посуне Симону, котра встигла перекотитися на її бік лежанки, а ось чоловік навряд чи захоче тривожити дівчину.

– Ви прийшли сюди лише зі своїм охоронцем? – тим часом відсторонено поцікавився Северин.

Запитання, котре поставили таким серйозним тоном не могло залишитися без відповіді. Вочевидь, це не сильно надихнуло Лариса. Зморщивши носа, він замислено похитав головою та кинув погляд на Зоряну. Та з сопінням підтягнула трохи ближче до вогню декілька гілок з лежанки. Вони з Симоною дівчата стрункі, помістяться і так.

Затикати вуха вона не збиралася, але й давати привід вигнати її на дівочу половину, щоб не заважала «чоловічій розмові» також не збиралася. Не біда, що рудий не хоче залучати її, як активну учасницю бесіди, головне що не заважає бути пасивною слухачкою. Вірніше, може й хотів би заборонити, та поки не має приводу, а коли так…

– Я тут не офіційно, тому забрати нікого не можу. Тільки підсилити захист, – все ж здався Ларис.

Припинивши жартувати та насміхатися, рудий раптом наче став дорослішим, та втомленішим. Опустивши голову, Ларис повільно переплів пальці.

Просто в одну мить вже звична жартівлива бравада зникла, наче пінні хвилі відпливу оголили чорні скелі втоми. Ретельно прихованої, але зараз сил тримати над нею прикриття в рудого вже явно не залишилося.

– Підсилити захист?

Щось у спокійному тоні Северина прозвучало якось дивно. Настільки дивно, що Зоряна навіть відволіклася від облаштування місця, та кинула на нього швидкий погляд. Чоловік стояв навпроти Лариса, схрестивши руки на грудях та розставивши ноги ширше. Його все ще трохи хитало, але це здається помічала лише Зоряна.

Втім, подавати голос та вимагати від чоловіка не знущатися зі свого організму та присісти вона не спішила. По-перше, не мала дитина, по-друге, тоді в чоловіків точно з’явиться привід прогнати її спати, щоб не заважала. Щоб це сталося Зоря дозволити не могла. Надто вже спокійно говорив Северин. Можливо вона, звісно, помилялася, та від того тону надто вже відчутно тягнуло осудом.

Вочевидь не тільки вона так подумала. Гмикнувши, Ларис незворушно примружив очі. В золотавому блиску відбився танець полум’я.

– Офіційно Лайяр зараз у Фарзі, мене тут немає. Тому так, підсилити. Окрім того, я хочу бути впевненим, що носій передбачення добереться до столиці цілим та здоровим.

Скептичне пирхання вдалося стримати. Закінчивши мостити місце, Зоряна все ж перебралася під бік до подруги. Ти глянь на нього тільки, який дбайливий! Як же стриматися і не подякувати йому… Чимось важким.

Не проявив особливої довіри й Северин. Зміривши поглядом місце, намощене дівчиною, він кинув на неї трохи дивний погляд, але все ж опустився на гілки. На мить трохи незграбно завалився на бік, але швидко випрямився.

– Пане Ларисе… Я не скажу, що ви дурний тільки з поваги до вас. Я не скажу, що ви дурний з поваги до вашого роду. Я не скажу, що ви дурний, тому що ви хоробрий перевертень.

З кожним словом чоловіка, Ларис все більш скептично кривив губи.

– Ви мене щойно три рази назвали дурнем.

«А треба було б десять.» – подумала Зоря та підібгала під себе ноги.

Лягати не хотілося, так ще й задрімати можна було, а вона все ще хотіла послухати, до чого договоряться ці двоє. Дракон теж не спав, раз по раз дівчина бачила, як тремтять його повіки та блискає зелене око. Та він, як і Зоря до розмови не долучався.

– Перепрошувати не буду, – незворушно відгукнувся Северин та перевів погляд на полум’я. – Ви не у Фарзі, ви у Вкрайзі. Тут рудих лисів дуже й дуже мало. А рудих лисів, які мандрують верхи на сторожовому драконові королівського дому…

Северин замовк, дозволяючи зівсібіч роздивитися змальовану ним картину. Картину, котра змусила Зоряну зацікавлено глянути на ящера. Сторожовий дракон? І ця особистість ще сміялася з її Барабошки?

Наче прочитавши її думки, дракон повернув голову в її бік та невдоволено пирхнув димом. Закашлявшись, Зоряна замахала рукою.

Знову невдоволено скривившись, рудий стиснув зуби та теж поглянув на полум’я так, наче бачив там щось, що знаходилося поза межами їх світу. Чи, можливо, бачив місце, куди б він хотів відправити співрозмовника та слухачів.

– Я захопив амулет для маскування запаху, перев’яжу волосся та знайдемо якісь панталони Есшату і ми вже всього лиш люди у вашій теплій компанії.

– І якщо вас хтось з’їсть так і скажуть, що в нашій теплій компанії були тільки люди, ніякого спадкоємця ми не бачили, – не втримавшись, пробуркотіла Зоряна.

 Дівчина нарешті зрозуміла, що так не сподобалося Северину. Хіба мало йому двох знайд, важливих для членів коронованої династії, так ще й самого члена династії занесло! І якщо з кимось із них щось станеться відповідати Северину.

Рудий відреагував на кпин Зоряни, котра якось довго мовчала миттєво. Скинувши голову, він зневажливо пирхнув.

– Навіть не сподівайся, я тобі такої радості не подарую.