Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Бо ти мене втягнув в усе це! Зі своїми клятими передбаченнями, а головне те що ти тут влаштував! Ти ж чудово побачив, що то ми, але вирішив посидіти та насолодитися ефектом від вихлопу свого радіаційного коня!

Зоря розуміла, що її несло. Несло негідно та надмірно, але зупинитися вона вже не могла. Після всього пережитого, що збиралося краплина за краплиною, черговий жарт рудого став останньою краплиною. Зціпивши зуби, дівчина зробила ще крок, та наче наткнулася на прозору стіну. Нахмурившись, Зоряна підняла руки, дійсно відчуваючи під долонями пружну прозору стінку.

– Твоїх рук справа, фокусник клятий?

Набираючи швидкості на новому витку, Зоряна зле блиснула синіми очима на трохи невдоволеного Лаяра. Зосередившись на ньому, вона забула й про дракона, й ще про одну дійову особу, котра нагадала про себе несподівано близько.

– Моїх, панно. Це захисний контур, котрий не пустив сюди чужих, але й вас не випустить. Принаймні допоки ви не заспокоїтеся.

Слова звалилися на голову Зоряни шквалом крижаної води. А коли ще й на плечі опустилися руки Северина, про якого вона встигла забути, дівчина раптом відчула, як згасає злість. А за нею приходить сором. Адже обіцяла собі бути стриманою та ось знову!

Напружено стиснуті в кулаки долоні повільно розжалися. Темний від люті погляд ковзнув по невдоволеному Лаяру вниз до його ніг і трохи далі, до білого снігу з відбитком скривавленої долоні.

– Вибачте…

Вважаючи на те, як стрепенувся принц, він вже заготував насмішкуватий коментар до совісті, котра так несподівано прокинулася в дівчини. Але не встиг навіть підібрати слів, як його глибоко розчарували в значущості його авторитету.

– Мені шкода, що ви побачили це, Северине…

Дійсно, його розчаровувати не хотілося, особливо після розмови, котра тільки що в них відбулася. Мирної розмови, яка наче зробила цей світ трохи менш чужим.

– Будемо вважати, що я нічого не бачив, якщо його високість згоден забути це також.

Пирхнувши, Ларис примружив яскраві золотаві очі.

– Замах на життя принца? Забути?

– Маленький жіночий зрив, – дипломатично виправив його Северин.

– До якого хтось доклав руку, – похмуро додала Зоряна, знову кинувши на рудого погляд.

Перед ним їй соромно не було. Хіба трохи прикро. Що встиг пригнутися.

Знову пирхнувши, Ларис зустрівся з нею поглядом і все ж кивнув. Вочевидь зрозумів, що чекати вибачень від цієї дівчини – марна справа. Навіть розкриття його титулу її не зробить більш м’якою. І коли б він знав, що лише недавно Зоряна цікавилася в Северина стосовно покарань в Фарзі, не спішив би й заспокоюватися.

– Добре, добре, кат з вами! Прибирайте контур, Северине.

– Яка скажете, – спокійно відповів чоловік та ввічливо посунув в сторону дівчину, щоб зробити крок вперед.

Тихо засопівши, Зоряна все ж закусила губу та нічого не сказала. Треба було тримати себе в руках. Навряд чи вона залишить бодай щось з доброго враження про себе, якщо не стримається та попросить не прибирати контур для безпеки принца. Вона доросла людина, то хіба не зможе стриматися?

Втім, коли повітря перед ними задрижало, наче прозоре желе, Зоряна раптом стрепенулася й сама. Добре рудий, він зараз заляканий та не стане мститися, а ота тварюка?

Тварюка за спиною Лариса ворухнулася та невдоволено пирхнула. Блискучі зелені очі з жовтуватими прожилками якось особливо знайомо, докірливо глянули на неї. Настільки знайомо, що дівчина застигла на половині наміру знову пірнути за спину Северина.

Та коли це вона так близько знайомилася з такими сумнівними особистостями? Навіть в гірші часи свого життя, настільки низько вона не опускалася, щоб звести таке тісне знайомство з зеленим змієм.

Гра в переглядання не пройшла поза увагою Лариса, котрий в ту ж хвилину хитро посміхнувся.

– Ба, то мене ти під всього лиш капюшоном не впізнала, а Есшата за поглядом вгадала?

– Га?

Якщо з ідентифікацією рудого проблема виникала лише на етапі капюшона, то тут дівчина навіть якось розгубилась. З якого б боку підійти до цього щастя, щоб впізнати в ньому зверхнього знайомого? Втім, відповідь на це питання з’явилася, варто було драконові виразно закотити очі у відверто дикому на звіриній морді виразі. Хоча, від того він виявився лише більш впізнаваним.

– Почекай, а чого ти на двох, а він на чотирьох, та ще й з додатком у крилатому вигляді? – підозріло поцікавилася Зоряна та озирнулась на рудого.

Той якраз встиг підійти до вогнища та схилитися до Симони.

– Тому що так безпечніше, – відсторонено кинув він, уважно вивчаючи поглядом знайоме обличчя.

Настільки уважно, що Зоряна не стримала кпину.

– Дивитися на сплячу дівчину – ознака збоченця, – мстиво помітила вона.

І до глибокого задоволення дівчини рудий якось нервово сіпнувся, випрямившись і тільки тоді з роздратуванням кинув на неї погляд через плече. Здається, їй все ж вдалося досадити йому, що трохи заспокоїло душу дівчини. І хто сказав, що помста не приносить радості? Дуже навіть приносить!

Врешті-решт Ларис, здається згадав, з ким він балакає та сіпнув краєчком губ. Вочевидь, довга дорога все ж відобразилася на його стриманості. Сіпнувши плечем, він глянув на дракона. Той встиг прослизнути між людьми до вогню та облаштуватися ближче до тепла.

– Слухай, може ти її зжереш?

Ліниво ворухнувши хвостом, дракон випустив струминку диму та прикрив очі. Нікого їсти він не збирався, та й взагалі, здається, вирішив стати вегетаріанцем.

– А він що перетворюватися не буде? – раптом поцікавилася Зоряна.

Як проходить процес перетворення перевертнів вона не бачила й дослідницька душа бажала закрити цей гештальт. Але, здається, сьогодні шанс це зробити вона таки не отримає. Зате отримає щось інше.

До тями Ларис прийшов доволі швидко. Золотаві очі чоловіка яскраво спалахнули, на губах з’явилася безсоромна посмішка. Втім, сказати те, що саме прийшло йому на думку він не встигнув.