Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Надто прудко.

Напружена дівчина не встигла нарахувати навіть трьох подихів, як тварюка виникнула з темряви. Полум’я відбилося в хижих зелених очах, осяяло міцну лускату шкіру та зблиснула на гребені клятого дракона!

І нічого величного, чарівного чи захопливого в клятій гігантській ящірці не було. Хіба зуби. О, зуби які вищирила та почвара були захопливі! Настільки захопливі, що Зоряна пискнула у відповідь на загрозливий рик та пірнула за спину Северина.

Все, до біса! Досить з неї того клятого фентезі зі всіма його дурними атрибутами! Особливо такого зубастого фентезі.

Втім, фентезі не збиралося нікуди діватися. Воно голосно сопіло, порикувало та в якийсь момент навіть заскребло лапою сніг, наче хотіло зробити підкоп.

Обережно визирнувши з-за спини Северина, дівчина трохи здивувалася. Дракон, котрий так цілеспрямовано нісся вперед, раптом загальмував, наче перед його носом виросла невидима лінія. Ткнувшись вперед декілька разів, він врешті решт голосно заревів.

Від голосного звуку Зоряна знову ойкнула та стиснула пальці на першому, що потрапило під руку – кожухові Северина. Той, на відміну від дівчини, навіть не поворухнувся. Схрестивши рук на грудях, він продовжував спокійно стояти на місці, наче просто насолоджувався видовищем.

– М-м-ми нічого роб-б-бити не бу-бу-будемо?

Затинаючись через слово, тихо спитала Зоряна. Щедре «ми», звісно мало на увазі її ментальну участь в процесі. Після першого шоку виявилося, що дракон не такий вже величезний, розміром хіба з коня. Та й то, коня Симони, на фоні монстра Северина він виграв би хіба що разом з крилами. Та зараз, щоб пробігти під деревами, тварюка міцно притиснула крила до тіла тому рахунок вела звірюка Северина. Втім гострі зуби та довгий гнучкий хвіст, що невдоволено звивався за спиною нічного гостя, цілком компенсували відносно невеликі розміри.

– Я – нічого. А ви можете привітатися зі старими знайомими, – серйозно відповів Северин.

Обурення зчепилося з розгубленістю та вийшло в нуль. Втупивши ошелешений погляд в несподіваного гостя, Зоряна все ж зібрала трохи обурення, відкрила рота… Й відразу його закрила. Дракон, подався назад та скинув голову. Шкіра на грудях посвітліла, засяяла, наче полотно абажура над жовтою лампочкою.

– На нас зараз вогнем будуть плювати? – обережно смикнувши чоловіка за щось, трохи гальмуючи, спитала Зоря.

– Так. Можете потім плюнути у відповідь, – люб’язно відповів Северин та обернувся, щоб обережно виплутати з чіпких дівочих пальців кінець своєї коси.

Ще більше розгубившись тому, наскільки незворушно промовив те чоловік, дівчина знову глянула на дракона. Той якраз різко схилив голову… Та останньої миті його пащу стулила тінь. Вона зіскочила звідкись зі спини дракона, де кілька хвилин не ворушилася, неначе була горбом. У повітрі тільки й встигли замайоріти крила чорного плаща.

Втім дракон так швидко заспокоюватися не спішив та невдоволено мотнув головою. «Тінь» мотнуло разом з нею, скидаючи з голови капюшон.

Страх відступив в одну мить. Наче всередині хтось клацнув рубильником, вимикаючи те почуття. Зведені судомою на кожусі Северина пальці моментально ослабли й Зоряна повільно зробила крок вбік, щоб обійти вовка та небезпечно примружити очі.

Тим часом приборкання дракона все ж пройшло вдало, грудина ящірки згасла. Ображено смикнувши головою, тварюка невдоволено загурчала та все ж припинила пручатися.

– Ото вже мені нервова панночка, – пирхнув той, хто викликав таку живу цікавість в Зоряни.

Тряхнувши гривою густого рудого волосся, чоловік просяяв задоволеною посмішкою та поблажливо поплескав по гнучкій шиї роздратованої рептилії. Та у відповідь в’яло вищирилася, але кидатися на нахабу не стала.

Зате готова була кинутися Зоряна.

– Ти!!!

Від грізного вигуку, в якому змішалося шипіння змії, рев тигра та, найстрашніше, злість ображеної жінки, присіли всі. Дракон сахнувся, ляпнувшись на зад прямо в сніг, рудий сахнувся та ледь не запнувся об хвіст свого супутника, який той підтягнув під живіт. Навіть Северин трохи різкувато розвернувся до дівчини.

А оскільки всі троє вже були знайомі більше зі спокійною стороною Зоряни, та розгнівана фурія, що постала на її місці стала несподіванкою навіть для рудого. Ще більшою несподіванкою стало те, що лише на вигуку дівчина зупинятися не стала.

Видихнувши ще якийсь звук, більше схожий на ричання, дівчина раптом заметалася по стоянці. Ось вона зараз йому, ось нехай тільки!..

Що саме вона збиралася робити зі знайомим, котрий так несподівано з’явився вона ще не знала. Не знала рівно до того моменту, доки на очі не потрапилася купка дров. Бажання ще не встигло оформитися в думку, але вже перейшов у дію. Схопивши дрючок, дівчина рішуче направилася до рудого. Той встиг відновити рівновагу та вже почав знайомо нахабно посміхатися, але віраж дівчині збив декілька рівнів нахабності з посмішки.

– Гей-гей, кактусяна королево, давай без рук! Я не винен, що портали в нас працюють аби як. Нас з Айяром також добряче так вмазало!

Піднявши руки догори в миролюбному жесті, Ларис ледь встигнув присісти. Поліно свиснуло над його головою та гепнулося десь за спиною. Вважаючи на те як ображено заревів дракон – приземлення вийшло не особливо вдалим для нього і він жадав помсти.

Втім Зоряну те не налякало. Зараз перед її очима була ціль, якій вона хотіла звернути шию. Нехай навіть для цього доведеться поганятися. Зараз в неї сил було достатньо для того, щоб залишити в історії правителів Фарги свій вагомий пробіл на місці одного з принців.

– Ти мені не вішай пасту на вуха, заразо! Ти ж, зараза кольорова, прекрасно знав, що мене тут чекає! То Симона ідеаліст, а ти приземлений реаліст і з поблажливою посмішкою мовчав про все!

– Та ти не особливо й наполягала, чого тепер бісишся? – наморщивши носа, Ларис випростався, але про всяк випадок наближатися до дівчини не став.