Галіція Мідвест - Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест

Розділ 11. Единбурзький замок.

Хтось легенько постукав у двері. Либерті насилу розплющила очі. Дівчина спросоння щосили намагалася пригадати, як вона опинилася на коврику у ванній кімнаті. У двері знову постукали. Либерті підвелася з підлоги і одягла зверху сукні білий банний халат, який висів на гачку на дверях ванної. Вона навшпиньки підійшла до дверей свого готельного номеру і тихо запитала:

– Хто там?

– Панно Лебеденко, до вас  відвідувач, – відповів чоловічий голос з-за дверей.

– Передайте йому, будь ласка, щоб зачекав у ресторані готелю.

Прислуховуючись до звуку кроків, які віддалялися, дівчина повернулася до ванної кімнати і включила воду. «Це мені відгукнеться болючими наслідками, але немає часу вовтузитися з сухими засобами гігієни», – подумала вона, стаючи під цівки теплої води.

Освіживсь, дівчина вбралася у коротку однотонну сукню на бретельках і, схопивши смартфон та сумочку, залишила свій номер.

В ресторані готелю «Шотландець» Либерті побачила містера Ругару, який сидів за столиком біля вікна, насолоджуючись чашкою чорної кави.

– Добрий ранок! – бадьоро привіталася вона, наблизившись до вовкулаки.

– Добрий, як тобі спалося?

– Не знаю. Памʼятаю, що заснула на ліжку, але чомусь прокинулась у ванній кімнаті на килимку, – замислено сказала дівчина, потираючи чоло рукою.

– Гм… буває. Снідати будеш?

– Обмежуся кавою, бо мій шлунок досі перетравлює гаґґіс, – усміхнулася Либерті.

Привітний офіціант приніс дівчині чашку капучіно. Трохи прийшовши до тями, вона вирішила замовити круасан з мигдалем.

– Як пройшов твій вечір у компанії Лі Карра? – з цікавістю запитала вона у Ругару.

– У спогадах про нашу першу зустріч.

– Розповіси?

– Можливо, іншим разом. В нас мало часу. Ми вперше зустрілися під час урагану Катріна у Новому Орлеані. Його космічний корабель втрапив у вихор також. Згодом Лі Карр допомагав нам рятувати людей.

Дівчина смакувала своїм круасаном і уважно слухала Ругару, жалкуючи, що той не може їй розповісти детальніше про таємничого Лі Карра.

– Фестиваль починається сьогодні о шостій вечора, – раптом сказала вона, відправляючи до рота останні крихти випічки.

– Так. Меріголд Макчур та тріо «Водяничів» його відкриватимуть. Я забронював нам місця в одній з веж Единбурзького замку.

– Зачекай, але ж сцена розташована у долині перед замком.

– Тому ми йдемо на екскурсію до замку, – змовницьки підморгнув їй Ругару.

Дівчина похапцем допила своє капучіно.

– Як ти почуваєшся? – несподівано запитав вовкулака.

– Добре, на диво, добре. Я навіть забула про ті ліки, які мені Соломія дала. Окрім підвищеного апетиту і білих плям на шкірі – жодних змін. Я почуваюся наче сильнішою, – невпевнено додала вона, запитально поглянувши на Ругару.

Той схвально кивнув головою. Либерті на мить здалося, що він щось від неї приховував, але вона швидко облишила цю думку, знаючи, що дай вона шанс недовірі, як та водночас чорною хмарою накриє її розум і зруйнує будь-які залишки спокою.

Дівчина розрахувалася за каву та круасан. Залишивши готель, вони вирушили до Единбурзького замку.

Вулиці древнього міста вирували бадьорою енергією кольорового галасливого натовпу музичних фанатів з усіх куточків мітологічних світів. Кожна вулиця була прикрашена гірляндами з живих квітів, світловими інсталяціями, музичними фонтанами, струмені яких били в такт голосним звукам бравурних маршів, виконаним на високогірних волинках. На одній з площ зібрався натовп, який тягнув на шворках велетенське повітряне Лохнеське Чудовисько.

– Чи вони взагалі існують? – спитала Либерті вовкулаку, намагаючись краще роздивитися надувне страховидло з Лох-Нессу.

– Думаю, існують.

– То чому ніхто їх ніколи не бачив?

– Тому що вони… – Ругару намагався знайти логічне пояснення, – інтроверти!

Либерті розсміялася.

– Деяких істот важко відрізнити від людей, – зауважила дівчина.

– Тому що наші світи – реальний та вигаданий – переплітаються, – відповів Ругару. – Казкові істоти навчилися мімікрувати під людей, щоб останні не засмучувалися, що реальність не відповідає їхній уяві, – саркастично відповів Ругару.

– Безумовно, що людям не хотілося б зранку, дорогою на роботу, зустріти якесь триголове чудовисько чи перевертня!

– Погоджуюся, – усміхнувся вовкулака, подумавши, що зустріти голодного перевертня вранці то є дуже погана прикмета. Набагато гірша, ніж невинні чорні коти.

Бадьорою ходою вони наблизились до славетного Единбурзького замку. Навпроти палацу, у спеціально відведеному місці, було зведено сучасну сцену, оснащену десятками новітніх прожекторів, динаміків, мікрофонів та гучномовців, щоб спраглі до музики відвідувачі заходу могли насолоджуватися грандіозним міжвидовим музичним дійством і милуватися вражаючою величністю стін історичної архітектурної споруди.

Отримавши карту території замку на вході, Либерті спитала продавчиню квитків, чи немає екскурсії мовою Землі Предків. Та відповіла ствердно і допомогла з налаштуваннями аудіо екскурсії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍