Кала Тор - Потраплянка з Харкова , Кала Тор

Розділ 31.

Я затримала подих, чекаючи його відповіді, ніби в його словах ховалася сила розвіяти туман між нами, зняти тягар, що місяцями тяжів у повітрі, не даючи зробити крок уперед

— Тоді, під час ритуалу, я зрозумів, що ти не Мілінда. Щось у тобі було інше — аромат, рухи, навіть дихання. Я подумав, що ти… самозванка. Що та дівчина, якій вона довірилася, вирішила скористатися нагодою й зайняти її місце.

— Тому ти поводився так жорстко…

— Я чекав, що Мілінда дасть мені знак. Що вона напише, пояснить. Але час минав, а звісток не було. Я зрозумів, що сталося щось непоправне.

Я дивилася на нього, відчуваючи, як все в мені змішалося: співчуття, злість, розгубленість.

— І що ти вирішив?

Він зітхнув, опустивши погляд.

— Спершу хотів вивести тебе на чисту воду. У листах натякав, провокував… Але ти не реагувала. Тоді я подумав, що це знову якась гра, і що Мілінда десь поруч, боїться вийти з тіні. Та коли я почув про "Міледі Віслоуо", все стало остаточно заплутаним.

Я хмикнула, схрестивши руки на грудях.

— І яким був твій план?

Фредерік знизав плечами.

— О, він провалився з першої ж хвилини. Як тільки я побачив маєток. Як тільки почув, як ти розмовляєш із Греком. А потім… та наша розмова.

Його голос опустився на напівшепіт.

— Ти не давала мені вибору. "Переплетення доль" вже діяло, але ти не хотіла підкорятися.

Я видихнула.

— Не можу сказати, що воно не діяло.

Він усміхнувся, ледве чутно, ледь помітно. Його погляд торкнувся мого обличчя, а рука повільно піднялася, ковзнувши пальцями по моїй щоці.

Фредерік затримався, ніби шукаючи дозволу. Його очі ковзнули по моїх губах, і я, майже несвідомо, ледь чутно зітхнула. Цього вистачило, його губи знову знайшли мої. Моє тіло тремтіло, а серце билося так швидко, що я ледь встигала за ним. Я відчувала, як кожен дотик, кожен поцілунок проникає в глибину моєї душі, наповнюючи мене неймовірним теплом і відчуттям, якого я не відчувала давно.

Він не поспішав, його рухи були повільними, ніби даючи мені час звикнути до нових відчуттів, а потім він звикав до моїх, коли я, у свою чергу, досліджувала кожну лінію його тіла. Я відчувала, як його подих змішувався з моїм, як ми ставали єдиним цілим, де не було місця для страху чи сумнівів.

— Міліндо, ти прекрасна, чуттєва, бажана. — Його слова лунали тихо, але кожне з них, немов обережний поцілунок, проникало в моє серце. — Ти — мій дурман, моя спокуса. Я готовий чекати, скільки ти скажеш. Дай нам шанс.

Він дивився на мене затуманеним поглядом, і я відчула, як його слова наповнюють мене одночасно надією і страхом.

— Не ображайся тільки, але післязавтра нам не дадуть розлучення. Я ще раніше підписав відмову.

Я мовчала, прислуховуючись до себе, шукаючи в глибині душі відповідь, чи є у нас шанс чи ні.

— А який у тебе був запасний варіант? — запитала я, ледь посміхаючись, хоча й відчувала, як кожна клітинка мого тіла болісно переживала цей момент.

Він подивився на мене впевнено і відповів:

— Народження дитини — маленької гарненької дівчинки. — Тон його голосу став серйозним, але не позбавленим того жарту, який я вже звикла чути від нього. — Тільки, зараз без рукоприкладства, в мене був варіант, що й без твоєї згоди.

— Ти що, мене силою взяв би? — я не змогла стримати здивованого вигуку

Він лише знизав плечами, наче це було найпростішою справою, і знову відверто дивився на мене:

— Ні, ти що? Спочатку був пункт спокусити, а потім уговорити на дитину... або діяти без твоєї згоди.

— Який підступний план. — Я не могла стримати іронічної посмішки, хоча й відчувала, як серце все одно затрепетало. — Але з першим пунктом у тебе були великі проблеми. Деталі потрібно краще пропрацьовувати.

— Головне зараз, що ти говориш про це, як про минуле, — його голос був теплим, а погляд наповнений очікуванням. — А перший пункт не спрацьовував, бо я ревнував. І ревную. А це, я скажу тобі, страшенно заважає тверезо мислити та діяти.

Я всміхнулася, ловлячи в його очах ту саму іскру власницького вогню, що колись мене дратувала, а тепер… тепер розпалювала щось зовсім інше.

— Ой, не солодко тобі доведеться, — примружилася, лукаво посміхаючись. — Навколо мене дуже багато чоловіків.

Він різко скоротив відстань між нами, нахилився так близько, що я відчула його гарячий подих на своїй шкірі.

— Як тільки ти відповіси мені взаємністю або хоча б скажеш, що вибираєш мене… точніше, нас, — його губи ледь торкнулися моєї щоки, — мені буде байдуже на всіх тих "орлів". Просто буду оберігати тебе, як і належить.

Я відчула, як щось всередині перевернулося, як моя душа зробила крок назустріч цій новій реальності.

— Я вже можу сказати, що обираю нас, — прошепотіла я.

Його очі спалахнули диким тріумфом.

— Ти не залишив мені вибору, — продовжила я, ведучи кінчиками пальців по лінії його щелепи. — Я хочу нашу дівчинку. До речі, я вже її бачила уві сні… Вона дуже гарна.

— Ти це серйозно? — він проковтнув кінець своєї фрази, вдивляючись у мене так, ніби намагався прочитати кожну мою думку.

— Абсолютно.

— Тоді що ж… — він хитро усміхнувся. — Ти вже згідна перейти до другого пункту плану?

Я прикусила губу, ховаючи посмішку.

— А як же твоє "готовий чекати"? Так і знала, що ти нахабний…

Він не дав мені договорити — одним стрімким рухом закрив мені рота поцілунком, сповненим переможної ніжності та володіння.

— Тепер я готовий чекати, — пробурмотів, не відпускаючи мене з обіймів. — Але не сьогодні. Сьогодні у нас купа справ.

— Яких ще справ?

— Почнемо з першого. Ти повинна розірвати свої дивні стосунки з Генрі. І не сперечайся, я сказав — розірвати. Чи тебе влаштовує моя неадекватність?

Я зітхнула, розуміючи, що він правий. Потрібно було давно все вирішити з Генрі й не морочити йому голову.

— Далі. Ми з’їжджаємось в одну спальню. Бажано, в одне ліжко.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍